Минає 106-та річниця від дня народження українського письменника, прозаїка, поета Григорія Михайловича Тютюнника. Народився 23 квітня 1920 року в с. Шилівка Зіньківського району на Полтавщині. Він пройшов непростий життєвий шлях. Закінчив Зіньківську середню школу. З 1938 року — студент Харківського університету. Під час навчання стає членом літературної студії, що була літературним об’єднанням при Спілці радянських письменників України. Не стояв осторонь і коли почалася Друга світова війна, тому 28 червня 1941 року пішов добровольцем на фронт у складі студентського батальйону. Був двічі поранений, двічі тікав з полону, був учасником партизанських загонів на території Кіровоградщини та Чехословаччини.

Після тяжких поранень був комісований і в квітні 1945 року повернувся додому з інвалідністю, до кінця життя мав осколок біля серця. У 1946 році закінчує філологічний факультет Харківського університету. Починає працювати за фахом учителем української мови і літератури у Львівському технікумі культосвіти. Потім свою педагогічну діяльність продовжив у школі м. Кам'янка-Бузька, де познайомився з майбутньою дружиною Оленою.

Свою літературну діяльність автор численних прозових творів, віршів розпочав 1950 року. Перше опубліковане оповідання «Мирон Розбийгора» датоване 1950 роком. Перша збірка новел «Зоряні межі» виходить 1951 року. Григорій Тютюнник — член спілки письменників СРСР, співробітник журналу «Жовтень» (нині «Дзвін»), завідував відділом прози з 1956 по 1958 роки, в якому опублікував дві частини роману «Вир» (1956 р.), який став вершиною творчості Григорія Михайловича. Видавати «Вир» допоміг Анатолій Дімаров, бо керівництво Спілки не схвалило твір, де описували реальне життя селян, а не хвалили комсомол. «Я знаю одне, — говорив сам письменник, — що треба писати хороші твори, а хороші вони будуть тільки тоді , коли писатимемо правду».

Роман «Вир» посідає особливе місце як у творчості прозаїка, так і в історії українського письменства. Його поява стала справжньою подією в літературному житті, засвідчила поступове, але неухильне одужання і відродження національної словесності після того удару, якого завдали їй десятиліття сталінського фізичного та ідеологічного терору. Письменник-гуманіст Григорій Тютюнник у романі «Вир» показує багатогранність життя українського народу в мирний час, утверджує в позитивних образах високогуманні людські почуття, звеличує людей праці і засуджує несправедливу війну- найбільше зло, писав про простих людей і їхнє непросте життя, про Охтирку, Опішне, Гадяч, Ворсклу, Псел, Зіньків і рідну Шилівку.

У листах до матері Тютюнник часто жалівся, що у Львові дуже сумує за рідними місцями: «Я вже як журавель, стою на одній нозі і виглядаю на схід: чи скоро полечу на свій рідний край. Саме за роман «Вир» Григорій Михайлович отримав найвищу в Україні творчу відзнаку за вагомий внесок у розвиток культури і мистецтва і став Лауреатом Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка (нині Національна премія України імені Тараса Шевченка) 1963 року посмертно. На Київській кіностудії ім. О. Довженка у 1983 році за літературним сценарієм молодшого брата Григора Тютюнника режисер Станіслав Клименко зняв художній фільм за однойменною назвою «Вир».