Народився майбутній музикант 9 жовтня 1939 р. в місті Іркутську в родині військового. Після закінчення Харківського інституту мистецтв ім. І. П. Котляревського розпочав викладацьку роботу по класу фортепіано в Полтавському музичному училищі ім. М. В. Лисенка (1964 р.). Активний, комунікабельний молодий викладач невдовзі вже опиняється у центрі музичного мистецького простору Полтавщини. До нього за консультацією починали звертатися працівники місцевої філармонії, з якими встановилися довготривалі плідні відносини на громадських засадах.
Ці контакти визначили доленосні зміни у житті музиканта – в 1973 р. він дав згоду на пропозицію очолити обласну філармонію у Полтаві. За 33 роки на посаді директора Герман Юрійович доклав чимало зусиль для створення одного з високопрофесійних осередків культури області. Філармонія збагатилася такими новими творчими колективами як пісенно-танцювальний ансамбль «Полтава» (1972 р.), «Краяни» (1973 р.), «Чураївна» (1987 р.), які на десятиліття вперед стали візитівкою закладу. Здобули високу оцінку і пошану публіки пісенно-танцювальний ансамбль «Полтава» і камерний оркестр – дипломант міжнародного конкурсу.
У 1990-х рр. Герман Юрійович особисто здійснював художнє керівництво і постановку низки фестивалів: «Полтавська ліра», «Зимова фантазія», «Осіння фантазія», «Ода музиці» та ін. Він – автор сценаріїв і постановник тематичних програм, присвячених братам Георгію і Платону Майбородам, Соломону Шолом-Алейхему, Ісаку Дунаєвському, Олександру Білашу.
Під орудою закладу та її очільника здійснювалася активна робота з проведення концертної діяльності на Співочому полі Марусі Чурай у Полтаві. За авторством і постановкою Г. Ю. Юрченка на Полі відбулися численні концерти: «Жива квітка його любові», присвяченого 225-й річниці з дня народження І. П. Котляревського (за участю народних артистів України Анатолія Солов’яненка, Богдана Ступки, Анатолія Паламаренка (1994 р.) і нова версія у 1998 р.), «Весняний бал» (1996 р.), театралізованого концерту «З глибини століть» (1997 р.), вистави-концерту «З любов’ю до Полтави» (до 1100-річчя міста, 1999 р.) та ін. На початку 2000-х років філармонія проводила понад 200 заходів щорічно.
У 1993 році Герману Юрійовичу за значний особистий внесок у розвиток української національної культури, високий професіоналізм Указом Президента України було присвоєне почесне звання «Заслужений діяч мистецтв України» (Указ № 437 від 12 листопада 1993 року). У 2002 р., за реальний внесок у розвиток музичної галузі, мистець був нагороджений Дипломом всеукраїнської програми «Лідер року», а через два роки отримав почесне звання «Народний артист України» (Указ Президента України від 8 листопада 2004 року № 1376, посвідчення № 752).
З 2006 р. життя Г. Ю. Юрченка зазнало змін – він залишив посаду директора філармонії, але не припиняв свою діяльність у сфері культури. Герман Юрійович продовжив роботу як Почесний голова обласного відділення Національної Всеукраїнської музичної спілки, реалізував просвітницький музичний проєкт «Уроки доброти». З 2013 р. завідував кафедрою хореографії Полтавського педагогічного університету ім. В. Г. Короленка (на посаді доцента).
Один з «Уроків доброти» відбувся і в Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського, з яким Германа Юрченка пов’язувала багаторічна дружня і активна співпраця. На теренах музейного простору він неодноразово організовував філармонічні концерти й виступав особисто, був почесним гостем численних заходів. 8 жовтня 2014 року у приміщенні закладу відбулася виставка «50 років у Полтаві», присвячена ювілею народного артиста України. П’ять десятків фотовідбитків розповідали про полтавський період його життя. Розглядаючи світлини і згадуючи минулі літа, митець зазначав: «…Полтава так прийняла, що не жалію жодної хвилини, яку тут провів». А 3 червня 2025 р. Г. Ю. Юрченко пішов з життя і був похований поряд із батьками у с. Ватажкове Полтавського району.
У Полтаві відбувся розквіт багатогранного таланту Германа Юрійовича як виконавця-піаніста, популяризатора музики, високопрофесійного менеджера в царині культурного життя Полтавщини, педагога, науковця, просвітника, доброго друга Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського. Його ім’я назавжди закарбоване в історії України, як приклад самовідданого служіння музичному мистецтву.
