Через п’ятдесят літ після від’їзду у 1993 р. Катерина Росандіч з чоловіком відвідала Київ, зі смутком поглянула на будинки й місця, де минули дитинство та юність, відкрила персональну художню виставку в Полтаві в будинку Краєзнавчого музею. Це була 31 композиція аквареллю, гуашшю й пастеллю. Пейзажі Парижа, Сан Франциско, Нью-Йорка, Каліфорнії, Гайдельберга, Венеції, Риму, Швейцарії, України охоплювали майже тридцятилітній період творчості. Вона виступила перед слухачами громадського університету українознавчих студій ім. В. Кричевського у земському домі і змалювала образ свого дядька Миколи, старшого сина Василя Григоровича і Варвари Іллівни Кричевських, живописця, манеру якого наслідувала. Розповіла про діда Федора Кричевського, співця мужності і краси, мистця життєрадісного світосприйняття, монументального розмаху і чудового колористичного дару, який, за спогадами К. Кричевської, був людиною гонористою, звиклим до жіночої уваги і поклоніння. Художниця згадала про місця свого дитинства: Шишаки, Яреськи, Диканьку, Великі Сорочинці. Її батько В. В. Кричевський знайшов село Яреськи для фільму Олександра Довженка «Земля» і шестирічна Катруся все літо 1932 р. провела в Шишаках, що поблизу.
Слухачам університету К. Кричевська запам’яталася розумною, вольовою, тро¬хи іронічною сучасною жінкою, яка складає себе з трьох часток: української, європейської, американської, і жодну з них не можна відокремити. Це естетка, кос¬мополітка (в хорошому розумінні), яка друзів собі обирала не за їхньою національністю, а за духовною спільністю.
Згодом художниця напише, що найкращі враження залишилися в неї від Пол¬тави, Полтавщини і людей, з якими тут спілкувалася. Якби довелося ще при¬їхати в Україну, то вибрала б лише Полтавський край.
До ювілею заснування музею вийшли друком розповіді про мистецьку родину Кричевських [Галян Галя.-Полтава:ТОВ «АСМІ», 2016.-89 с.], де найбільш розлогий нарис присвячений давньому симпатику будинку В. Кричевського пані Катерині Росандіч.
За ініціативою полтавського колекціонера та видавця Олексія Петренка була надрукована книга К. Кричевської-Росандіч «Листи з Америки» (Полтава: ТОВ «АСМІ», 2019,-362 с., іл.), до якої увійшли вибрані листи художниці за хронологією до персональних кореспондентів України.
Про рід Кричевських полтавці за останні 35 років дізналися більше, ніж за все попереднє століття і книга листів з Америки сприяла детальнішому знайомству з нашим сучасником, патріархом мистецького роду — Катериною Кричевською-Росандіч.
Сьогодні, коли листи в консервативному їх розумінні, стають рідкістю, величезна епістолярна спадщина художниці вражає і охоплює країни: Австрія (Відень), Аргентина (Буенос−Айрес), Англія (Лондон, Свіндон), Австралія (Канберра), Італія (Венеція), Венесуела (Каракас), Німеччина (Гайдельберг, Мюнхен, Нюрнберг), Канада (Торонто, Монреаль, Едмонтон), Югославія (Спліт), Франція (Париж, Турін), Марокко, Швейцарія (Женева), США (велике листування), Росія (Санкт Петербург) тощо.
Найбільше кореспондентів було в Україні (Київ, Канів, Богуслав, Суми, Лебедин, Сміла, Харків, Львів, Рівне, Миколаїв), а також у Полтаві з Опішнею, Решетилівкою, Чорнухами та Шишаками. Листи з середини 1960-х до 2020 р. становлять 60-літній проміжок часу і до дрібниць розкривають картини життя в Україні, Америці, Європі.
Серед дописувачів до киянки з Каліфорнії були полтавці: музеологи Любов Гейштор (1919-2013), Віра Кошова та Галина Галян, колекціонер і видавець Олексій Петренко, вчений-біолог, Леонід Колєсніков, будівельник та журналіст-аматор Наталія Буцька (1938-2020), родини художників-графіків Малакових з Києва, художник з Полтави Володимир Дерябін (1946-2025), а також майстри декоративного мистецтва (родина Бабенків) з Решетилівки. Протягом дванадцяти років листувалася К. Росандіч з мистецтвознавцем Георгієм Шибановим (1949-2012) з Чорнух і допомогала йому матеріалами та порадами в написанні книги про українського хорового диригента Нестора Городовенка.
Дотримуючись давніх традицій безкорисливого, щедрого та щирого ук¬ра¬їнсь¬кого меценатства, Катерина Кричевська-Росандіч передала твори сво¬го мистецького роду та свої власні до багатьох музеїв України, зокрема Полтавському краєзнавчому імені Василя Кричевського, Сумському, Лебединському художнім музеям, народному музею в селі Ворожба на Сумщині, Музею мистецької родини Кричевських в Опішному.
Сьогодні – 100 років К. Кричевській-Росандіч, яка 16 років прожила у Києві, близько шести в Європі і понад 80 літ і зим у США. Не дивлячись на суворі життєві шляхи, стала відомою українською і американською художницею, активною діячкою у культурній царині, зберегла знання материнської мови, відмінну пам’ять і була й залишиться назавжди найбільшим у світі кричевськознавцем.
Науковці ПКМВК бережуть золотий фонд родини Кричевських (живописні та графічні оригінали, світлини, каталоги, меморії, книги, спогади, листівки) і пам’ять про цю непересічну українку
