До 215-річчя від Дня народження Боровиковського Левка Івановича (10.02.1806, с. Мелюшки Полтавської губернії – 06.12.1889, с. Мелюшки Хорольської громади Лубенського району Полтавської області) – українського поета-романтика, етнографа, філолога.
Народився у небагатій дворянській родині, яка мала козацько-старшинське походження. Початкову освіту отримав вдома, у 1819 – 1822 рр. навчався у Хорольському повітовому училищі. У 1822 – 1826 рр. продовжив навчання у Полтавській гімназії. У 1826 – 1830 рр. навчався на етико-філологічному відділі філософського факультету Харківського університету. Під впливом свого викладача П. Гулака-Артемовського почав збирати народну творчість та матеріал для словника української мови. У 1838 – 1855 рр. викладав історію, географію, російську словесність та латинську мову у гімназіях та інших навчальних закладах м. Полтави, Курська та Новочеркаська.
Перші свої твори публікував російською мовою, але невдовзі повністю переходить на українську і досягає успіху. Розквіт поетичної творчості припадає на 1830 – 1840-і рр. У цей час створено багато балад, пісень, віршів, дум та байок. Найвідоміший твір – балада «Маруся» (1829) – вільна переробка балади В. Жуковського «Светлана». За життя була опублікована лише одна книга «Байки й прибаютки» (1852), написана живою народною мовою. Збирав народні пісні, прислів’я, повір’я, працював над словником української мови. Один з найперших перекладачів творів А. Міцкевича українською мовою. Творчий доробок Боровиковського Л. І. складав понад 600 байок та інших поетичних та прозових творів. Але, на жаль, значна частина прозових творів не збереглася до нашого часу. Пощастило лише байкарській спадщині, яка частково була видана Є. Гребінкою. Укладав словник української мови (роботу над ним не закінчив).
Був одним з зачинателів української романтичної течії, вніс у літературу нові сюжети, мотиви, теми. Дебютував поемою-билиною «Пир Владимира Великого», опублікований російською мовою в журналі «Вестник Европы».
Деякий час Л. І. Боровиковський працював у Полтавській гімназії викладачем, а з 1852 р. став інспектором. У 1837 р. переїхав до м. Полтави і мешкав у місті до 1853 р. З 1852 р. викладав у Полтавському інституті шляхетних дівчат.
Одружився у 35 років і в його літературній діяльності починається творчий спад. У 50 років іде у відставку і живе то у с. Мелюшки, то у м. Хорол, зовсім припинивши літературну діяльність.
Мріяв видати двотомну збірку власних творів та ці наміри не здійснились. Помер на 81 році життя і був похований у с. Мелюшки на кладовищі неподалік садиби.
У буремні часи 1917 – 1921 рр. могила поета була втрачена.
Її розшукали хорольські учні під керівництвом учителя-краєзнавця К. О. Ходосова. У 1961 р. на могилі встановлено цегляний обеліск, який у 1986 р. замінили на мармурову стелу.
У 2015 р. на могилі встановлено стелу (1,3 х 0,5 м) полірованого сірого граніту з портретним зображенням поета та написом: «Поет-байкар Боровиковський Левко Іванович 22.02.1806 – 27.12.1889». Стела закріплена на постаменті сірого полірованого граніту (0,25 х 0,7 х 0,2 м). На могилу покладена плита сірого полірованого граніту (1,1 х 0,6 м) з пам’ятним написом: «Моя байка ні лайка Нехай ніхто на себе не приймає Л. Боровиковський».

23 02 09 borovykovskiy