Однак для кожного правила є свої виключення і на світ з’являлися позашлюбні діти. Заради справедливості потрібно зауважити, що у середньовічній Європі банкарт (від нім. Bankart ̶ позашлюбна дитина) благородного батька зазнавав лише незначної дискримінації, особливо якщо йшлося про хлопчика. Негативне ставлення суспільства до незаміжніх матерів і їхніх дітей у Західній Європі оформилося під впливом боротьби за «нову мораль».
Ймовірно, що населення Гетьманщини, яке намагалося наслідувати шляхту в питаннях захисту своєї честі, запозичило негативне ставлення до банкартів через вплив норм Литовських Статутів. Останні вкрай жорстко регламентували шлюбну поведінку і шлюбні стратегії жінок-шляхтянок.
Ймовірно, суспільне таврування незаміжніх матерів і позашлюбних дітей призвело до того, що згадки про хрещення байстрюків у метричних книгах Гетьманщини вкрай рідкісні. Цікавий екземпляр документу, який посвідчує існування банкартів у полкових містечках, зберігається в Державному архіві Полтавської області (ф. 1011, Оп. 1, Спр. 157, арк. 13 зв.).
У містечку Яреськи 1765 р. «беззаконная родителка Ксения Ивановна» привела на світ сина Євтихія (світлина 1). Впадає в око те, що хрещеним батьком став син місцевого сотника Прокопій.
Ймовірно та обставина, що зацікавлення до байстрюка виявив саме представник поважної родини, й сприяла легітимації малого Євтихія в непривітному для таких дітей і їхніх матерів патріархальному соціумі. Про непривітність соціуму, свідчить хоча б та обставина, що за 22 роки ведення метричних записів (з 1755 р. по 1777 р.). у Яреськах зафіксовано лише два (!) позашлюбних народження.
Артикули Литовського Статуту стосовно того, кого вважати банкартами були дуже суворими. Якщо навіть у чоловіка, який прижив дитину з «підложницею», помирала законна дружина і він вінчався вдруге уже з «підложницею», то ця прижита дитина вважалася банкартом і навіть діти, які у пари народяться після вінчання, теж вважалися банкартами (розділ 3, артикул 23).
Крім того, батько міг відмовитися від дитини, яку народила його законна дружина. Однак не можна було відмовитися від дитини, яка вже певний час (його тривалість точно не було визначено Статутом) жила в сім’ї і про незаконнонародженість якої батько відразу не заявив (розділ 3, артикул 23).
(далі буде)
Підготувала Олена Замура, кандидатка історичних наук, старша наукова співробітниця науково-дослідного експозиційного відділу пізнього середньовіччя та нової історії.
