Багато років присвятив дослідженню творчого і життєвого шляху ученого його двоюрідний брат Анатолій Володимирович Даценко. Сам він у 1930-х роках працював конструктором в КБ К. Калініна в Харкові і Воронежі. В роки Другої світової війни – у 162-му винищувальному авіаполку .Після війни викладав у Військово-повітряній інженерній академії ім. Жуковського (м. Москва), працював конструктором в авіапромисловості.
З 1969 року Анатолій Володимирович систематично збирав і обробляв матеріали з життя Юрія Васильовича Кондратюка ,про долю якого він раніше не здогадувався, але в пам’яті зберіг спогади про незвичайну зовнішністю і поведінку старшого двоюрідного брата. Сотні листів, друковані джерела, документи, поїздки, дружні зв’язки дозволили йому прослідкувати творчий і життєвий шлях ученого, дізнатись про трагічні сторінки його життя.
У Полтавському педагогічному інституті ім. В .Г. Короленка завдяки ініціативі учених інституту О. Руденка , Ю. Гулака, ректора вузу І. Зязюна у 1980 році була відкрита кімната-музей Ю. В .Кондратюка. Та основним завданням представників творчої інтелігенції міста і широкої громадськості стало створення меморіального будинку-музею Юрія Кондратюка по вулиці Стрітенській, 11 на зразок меморіального будинку- музею Сергія Павловича Корольова в Житомирі. З цієї нагоди А .В. Даценко звернувся з листом про підтримку ініціативи полтавців до Генерального конструктора Валентина Петровича Глушка. Адже саме Валентин Глушко ще в кінці 1970-тих років, коли в американській програмі «Аполон» була використана розрахована Кондратюком траєкторія польоту на Місяць, сказав: «Ми у великому боргу перед Юрієм Васильовичем».
«Для створення музею,-писав Анатолій Володимирович, зібрано достатньо матеріалів і документів, до того ж у моїй сім’ї зберігаються предмети інтер’єру і речі, якими користувався в свій час талановитий юнак. І в цій справі наша ініціатива з «низів» зіштовхується з суб’єктивними труднощами організаційно-практичного порядку (сумніви деяких керівників міста в доцільності і своєчасності такого музею, необхідності вирішення проблем відселення мешканців, а іноді зі звичайною залізобетонною байдужістю. Знаючи про ваше бажання віддати належну шану пам’яті Юрія Васильовича Кондратюка, звертаюсь до вас з проханням підтримки. Ваше слово академіка, двічі Героя, видатного вченого, сказане на користь створення меморіального музею Ю. В. Кондратюка в Полтаві , важко переоцінити».
У 1987 році, коли відзначалися 90-і роковини від дня народження Ю. Кондратюка, В. П. Глушко виступив ініціатором створення такого музею. Та, на жаль, ця ініціатива так і не була втілена в життя. Пройшли роки і тільки зараз ми відчуваємо, що втратила Україна у популяризації вітчизняної космічної науки, її величезного внеску у розвиток світової космонавтики .Саме створення меморіального комплексу ученого, зокрема, могло б стати центром вивчення такої спадщини, адже не применшуючи певної ролі інших піонерів космонавтики ,слід відзначити, що незрівнянно більше значення для реальних процесів дослідження й освоєння космосу мали і мають світоглядні й технічні концепції ,висунуті свого часу Юрієм Кондратюком. Юрій Кондратюк не був ані служником «науки заради науки», ані аматором «червоної космічної експансії». Його світоглядні та етичні настанови лежали в площині реального служіння людству та його прогресу, це були зважені європейські за своєю генезою та суттю духовно-практичні напрямки.
На ілюстраціях: копія листа А. В. Даценка до В. П. Глушка 1.07.1981 р. фото: А. В. Даценко з дружиною Міліцою Костянтинівною та сином Володимиром поблизу будинку, де народився Ю. В. Кондратюк.1987 р.
Підготувала старший науковий співробітник науково-дослідного відділу новітньої історії Клочко Валентина.