Відомо, що Петро Ротач тривалий час працював над укладанням біо-бібліографічного довідника «Літературна Полтавщина» і протягом 1965–1971 років опублікував 577 статей-персоналій до нього в журналі «Архіви України». Він планував включити туди й статтю про Г. Майфета, а тому розшукав його наприкінці 1964 року на далекій Півночі, у селищі Канін Комі АРСР, і написав листа-прохання про надання автобіографічної інформації. Між колегами-літературознавцями зав’язалося листування, яке тривало майже десять років і спричинило низку важливих і пам’ятних зустрічей.
Так сталося, що епістолярна спадщина обох письменників розпорошена по кількох державних та приватних архівах, тож нам поки що достовірно невідомо місце знаходження листів Г. Майфета до П. Ротача, але у своєму нарисі Петро Петрович докладно переповідає їх зміст, наводить великі цитати, розкриває історію свого спілкування з Григорієм Йосиповичем та особами із його близького оточення. Дослідник підкреслює нерозривний зв'язок Г. Майфета з Полтавою, цитуючи лист від 1 листопада 1964 року: «Я дуже хочу приїхати в Полтаву й — не можу: боюся, що серце не витримає спогадів — адже все життя пов’язано в мене з Полтавою».
У цьому ж листі Григорій Йосипович категорично відмовляється від честі бути включеним до довідника, над яким працює Петро Ротач: «Біографія кожного з нас — це уособлена праця… У мене ж не вціліло жодного рядка з всього, написаного мною. А писав я досить багато, як мовиться, плідний…» Навіть точних назв і дат видання своїх книжок не може назвати, а «справа в тому, що після так званих «методів слідства»… зовсім позбувся пам’яті, пізніше відновив її частково, та й то ціною великих зусиль».
Також у документі цитуються інші листи, розповідається про обставини життя Г. Й. Майфета після реабілітації, відвідини Полтави, роботу над дослідженням творчості С. Цвейга та І. Нечуя-Левицького, робляться акценти не тільки на літературну працю, але й на побутові моменти, наводяться спогади людей із близького оточення літературознавця, називаються причини, що не дозволили письменнику повернутися до дорогої серцю України.
«Ви питаєте про моє життя-буття? Живу (вірніше, доживаю) бобилем, все трачу на книжки, ходжу обірванцем, завжди без копійки, та це мене не пригнічує. Я звик до злигоднів, і тоді, коли працював в літературі, ця праця оплачувалася низько. Працювали ми не заради грошей, а з міркувань іншого порядку. Тепер ці мотиви ледве чи зрозумілі…» (З листа від 17.11. 1964 р.).
Обсяг цієї публікації не дозволяє розмістити повністю унікальний документ і детально його проаналізувати, хоча він, безсумнівно, того вартий. Але ми плануємо після ретельного дослідження здійснити його публікування із необхідними коментарями на сторінках одного із музейних наукових видань.
Підготувала наукова співробітниця наукової бібліотеки музею Світлана Капко.