Розвиток бджільництва на Полтавщині на початку ХХ століття пов’язують з ім’ям українського вченого, професора Іполита Івановича Корабльова. З дитячих років він був зачарований «бджолиним царством»: спостерігав за життям комах, вчився доглядати за ними, намагався удосконалити вулик. Навесні 1902 року Іполита Івановича, уже професійно освіченого та цілеспрямованого фахівця, направлено до Полтавської губернії на посаду молодшого інструктора з бджільництва та шовківництва Департаменту землеробства. Він з'ясував, що на Полтавщині у той час існувало 18 799 пасік, які вміщували 294 680 бджолосімей. На жаль, 93 % господарств утримували комах у вуликах-колодах, і лише 7 % — у рамкових. Останні зосереджувалися на пасіках великих землевласників, переважно таких, як Кочубеї та Милорадовичі.
Іполит Корабльов був членом Полтавського сільськогосподарського товариства. У 1903 році за його ініціативи відкрито відділення бджільництва, яке згодом, від 1909 року перетворене на самостійне Губернське товариство бджільництва. Учений вів активну просвітницьку роботу: читав лекції на Зіньківщині, Кобеляччині, Прилуччині, на яких розповідав про особливості будови рамкових вуликів та показував, як перевести до них бджіл із дуплянок. Став ініціатором продажу в магазинах Полтави рамок для вуликів, вощини та спеціального бджолярського реманенту. Започаткував створення «карети-виставки» — пересувного фургону, де були представлені наукові засади ведення бджолярської галузі, необхідний інструмент, література, гербарій медоносних рослин та їхнє насіння.
Полтавський період життя уславленого бджоляра залишив яскравий слід у розвитку національної бджолярської науки.
