Перші писемні відомості про наявність поселення, що називалося Многа, відомі з початку ХVII ст., коли в актових джерелах 1618 та 1628 рр. згадуються 8 димів, тобто дворищ. Позначено воно і на карті відомого французького інженера Г. Л. де Боплана. Більшість істориків та краєзнавців ототожнюють місто Многа із сучасним селом Городище Чорнухинської територіальної громади Лубенського району Полтавської області. На території села, в урочищі Замок, розташована досить відома пам’ятка археології – городище, де виявлені культурні нашарування роменської культури (Х – ХI ст.), давньоруського часу (ХI – перша половина ХIII ст.), післямонгольської доби (друга половина ХIII – ХIV ст.) та козацького періоду (ХVII – ХVIII ст.). Починаючи з кінця ХIХ ст. воно неодноразово обстежувалося В. М. Щербаківським, Ф. Б. Копиловим, М. П. Кучерою, О. В. Сухобоковим, Ю. Ю. Моргуновим, О. Б. Супруненком, В. В. Приймаком.

Городище розташоване на закінченні високого відрогу третьої надзаплавної тераси, утвореної крутими схилами р. Многи. Під час детальних обстежень пам’ятки укладено кілька планів, що фіксують залишки фортифікаційних споруд у вигляді валів, заплилих ровів та ескарпованих схилів. Встановлено наявність потужних культурних нашарувань товщиною від 0, 75 до 1, 5 м. На південь та захід від колишньої Преображенської церкви виявлені залишки курганного могильника, який на початок ХХ ст. нараховував 300 насипів. Археологічними дослідженнями в ур. Замок зафіксовано більше десятка об’єктів, що відносяться до роменського періоду, давньоруського часу та козацької доби. Виявлена чисельна добірка ліпного посуду літописних сіверян, кружального посуду давньоруського часу та козацького періоду. Проведені дослідження на городищі та в ур. Замок дають наукову підставу для можливості встановлення часу заснування населенного пункту не менше як 1100 років тому – у кінці IХ ст. Містечко Многа належало до Київського воєводства. У 1628 р. воно мало замок, входило до володінь князів Вишневецьких. Під час Визвольної війни українського народу проти польської шляхти 1648 – 1654 рр., козаки Городиської сотні брали в ній активну участь.

У сотенному містечку Городище управління підпорядковувалось полковій адміністрації. На чолі сотенної адміністрації стояв сотник і сотенний старшина, У кінці ХVIII ст., полковий устрій було ліквідовано, натомість утворено намісництво, а пізніше – губернії з повітами. Містечко Городище з 1803 р. включене до Лохвицького повіту Полтавської губернії. За статистичними джерелами середини ХIХ ст. містечко Городище розташоване на р. Многа у Вороньківській волості. Відстань від губернії 130 верст, від повітового міста 25 верст, від стану 12 верст, в ньому 134 двори, в яких проживало 496 чоловіків і 571 жінка. У містечку була одна дерев’яна Преображенська церква 1864 р. побудови, працювали винокурний, ливарний заводи, одна суконна фабрика. У 1912 р. було збудовано земську школу за проектом архітектора О. Г. Сластьона. Під час Української революції 1917 – 1921 рр. влада кілька разів змінювалася. У січні 1920 р. було встановлено Радянську владу. Після чого одразу в селі було утворено 4 сільськогосподарські артілі (ТСОЗи – товариство по спільному обробітку землі). Пізніше артілі було об’єднано й утворено 2 колгоспи.

Голодомор 1932-1933 рр. уразив село менше ніж інші навколишні села. Організований сталінський штучний голодомор змусив усе населення села, щоб вижити, записатися до колгоспів. У вересні 1941 р. село стало ареною боїв військ Південно-Західного фронту, що перебували в оточенні, а в одному із будинків відбулася остання нарада штабу та Військової ради фронту на чолі з командуючим Героєм Радянського Союзу Кирпоносом Михайлом Петровичем. У братській могилі біля колишньої школи поховано 312 воїнів Червоної Армії, які загинули у вересні 1941 р. під час виходу з оточення. Під час Другої світової війни село з 17.09.1941 по 17.09.1943 знаходилося під гітлерівською окупацією. З фронтів війни у с. Городище не повернулося 186 воїнів-земляків. Уродженцем села є Герой Радянського Союзу Батієвський О. М.

У післявоєнний період відбулася реорганізація колгоспів. Існуючі колгоспи сс. Мелехи, Загребелля та Городище об’єдналися в один колгосп ім. Горького. Загальна кількість земельних угідь становила 5968,8 га. При об’єднанні в одне господарство в кожному селі було створено комплексну і тракторну бригади, працювали кузні та столярні майстерні. У с. Городище майже на кожній вулиці була своя ланка з вирощування сільськогосподарських культур. Найвагоміших здобутків колгосп домігся у другій половині 80-тих років ХХ ст. Станом на 1.01.1988 р. урожайність зернових в центнерах із гектара становила 30.4, цукрових буряків 274, соняшника 13.5, картоплі 104, овочевих 154. За допомогою колгоспу було побудовано: сільський клуб, в якому розмістилася бібліотека, пошта, ощадна каса, магазин, дитячий садок на 50 місць. У селі в різні періоди функціонували Городищенська початкова та семирічна школи і Чорнухинський дитячий будинок. У 2006 р. з нагоди 1100-річчя села встановлено пам’ятний знак – брила з сірого необробленого граніту, на чільній стороні якої закріплено дошку з сірого полірованого граніту із зображенням гербів України та Городищенської сотні і написи: «1100 років с. Городище, 2006».