Наукові співробітники Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського протягом минулого року підготували та втілили у життя музейний проєкт «Мандрівний філософ Григорій Сковорода». Інтерактивні заходи цього проєкту проходять і нині для студентської та учнівської молоді.
Філософія Сковороди виходить за межі видимого світу, а сутність людини поринає у царство духу. Він винайшов свою формулу досягнення щастя, жив так, як учив і учив так, як жив. Саме тому його філософія припала багатьом до душі. Григорій Сковорода закликав «пізнати себе». Коли відбудеться пізнання, зможеш відкрити серце, після чого станеш щасливим. А потім від твого серця прийде щастя. Джерелом щастя є «сродна праця». Лише людина, яка віднайшла себе, реалізувала свої таланти й здібності, може пізнати радість, любов і спокій. На думку Григорія Сковороди, однією з найважливіших засад життя людини і світу є «нерівна рівність». Ідея полягає в тому, що всі люди й світ різні.
Велике значення він приділяв досконалості людського тіла, а для цього проповідував правильне харчування, фізичне здоров’я, гігієну. Підкреслював єдність морального та тілесного здоров’я.
У Григорія Сковороди була повна гармонія з природою і природним середовищем. Він вважав її досконалим організмом: «Бог найкращий астроном і найкращий агроном. Вічная природа Мати зайвини не може мати. Найпотрібніше в тобі ти знайдеш лише в собі», — писав мислитель. У своїх творах при розгляді соціальних явищ він застосовував біологізм, тобто використовував приклади поведінки звірів та птахів, порівнюючи їх з людськими якостями.
Відомо про музичну обдарованість та артистизм Григорія Савича. В дитинстві Григорій співав у церкві рідних Чорнух, мав досконалий слух і голос. У цей час навчився грі на сопілці та скрипці. На сопілці навіть міг передавати голоси птахів. Ще зі студентських років він брав участь у постановці драм і вертепних вистав, писав музику до деяких із них. У Києво-Могилянській академії співав в хорі, навчився грати на органі, флейті, лірі, гуслях, бандурі, тому був незамінним у студентському оркестрі. У 1742 р., витримавши серйозні іспити, потрапив до Петербурзької співочої капели і став солістом хору з матеріальним забезпеченням. Але у 1744 р. звільнився з капели, повернувшись до навчання до Києво-Могилянської академії. Музика була головною у світосприйнятті Г. Сковороди. Він писав: «Музика — це великі ліки в скорботі, втіха в печалі, забава в щасті». Збірку поезій він не випадково назвав — «Сад божественних пісень», а твори — сонатами, симфоніями.
Григорій Савич Сковорода був представником класичного бароко. У ліричних поезіях він поставав як мислитель, у філософських працях як лірик. Найважливішою з усіх наук він вважав науку про людину та її щастя. І тому так важливо й зараз нести його вічне слово. У ці складні часи, як ніколи, ідеї Г. С. Сковороди є дороговказом для багатьох із нас.
Підготувала Ганна Барська — завідувачка науково-дослідного експозиційного відділу історії пізнього середньовіччя та нової історії