Від Полтави до Каліфорнії пролягла життєва стежина нашого земляка Миколи Омеляновича Степаненка – науковця, громадського і політичного діяча на еміграції, журналіста і письменника. Він народився 18 грудня 1918 року в селі Микильському поблизу Полтави у селянській родині. Закінчив місцеву трудову школу, вивчав гру на бандурі під керівництвом Федора Глушка. У 1934 році поступив на підготовчий факультет Полтавського педінституту, згодом став студентом філологічного факультету.

По закінченню вишу у 1938 році працював викладачем української мови та літератури в музичній школі та студії театру імені М. В. Гоголя в Полтаві, згодом – у технікумі механізації сільського господарства в містечку Таращани в Київській обл. та в педагогічному училищі у Великих Сорочинцях на Миргородщині.

З приходом німців під час Другої світової війни на Полтавщину працював викладачем і директором Шишацького сільськогосподарського технікуму, а в 1942-1943 роках – співредактором газети «Миргородські вісті». Згодом виїхав до Західної України, служити при штабі в УПА.

У вересні 1945 року опиняється в таборі для інтернованих осіб у Карлсфельді, де повертається до викладацької роботи. Активно публікується, входить до об’єднання українських письменників Мистецький Український Рух.
У 1946-1948 роках бере участь у роботі підготовчого комітету з реорганізації Державного Центру Української Народної Республіки. Згодом був обраний секретарем Президії УНР.

1949 року родина Степаненків переїздить до США, де Микола Омелянович починає працювати позаштатним диктором Української служби «Голосу Америки». У 1955 році повертається до викладацької діяльності, викладаючи мови у військовій школі в Каліфорнії, східнослов'янські мови і літератури — в Сиракузькому, Нью-Йоркському і Ратгерському університетах. Здобуває ступінь доктора наук зі славістики в Нью-Йоркському університеті (1970). У 1970-х рр. — професор славістики університету Джорджа Вашингтона, УВУ в Мюнхені, Центрально-Мічиганського університету (м. Маунт Плезант).

У 1967 році Миколу Степаненка обрали віце-президентом уряду УНР в екзилі. У 1973 стає віце-президентом Української Могилянсько-Мазепинської Академії, одночасно будучи професором Українського Вільного Університету, Технічно-Господарського інституту в Мюнхені. Дійсний член Наукового Товариства імені Тараса Шевченка.

23 квітня 1989 року Микола Омелянович митрополитом Мстиславом був висвячений в сан диякона. Був настоятелем парафії св. Михаїла в Сан-Франциско, потім св. Івана Хрестителя в Портланді (штат Ореґон). Відвідав Україну і Полтаву в 1992 році, брав участь у перших Петлюрівських читаннях. Ми пам’ятаємо, що отець Микола організував і очолив «Товариство сприяння Полтавському краєзнавчому музею», зусиллями якого до Полтави потрапило чимало експонатів.
14 березня 1993 року в Сан-Хосе (Каліфорнія) Микола Омелянович відійшов у вічність. Його поховано на українському православному цвинтарі святого Андрія у Саут-Баунд-Брук, що в Нью-Джерсі.