Дослідниками встановлено 12 прізвищ крутянців, чиє життя пов’язане з Полтавщиною.
Одним із них був Гончаренко Аверкій Матвійович (22.10.1890, с. Дащенки Лохвицького повіту Полтавської губернії (нині село Прилуцького району Чернігівської області) − 12.04.1980, США).
Закінчив із відзнакою Чугуївське юнкерське піхотне училище в 1912 році. У 1916 у званні капітана командував батальйоном, георгіївський кавалер. З 1917 року викладав тактику в Київській школі прапорщиків. Під час Української революції сотник Гончаренко українізував цей навчальний заклад і домігся його перейменування на Першу Українську юнацьку військову школу імені Богдана Хмельницького, став командиром 1-го куреня. Юнацький курінь складався з 4 сотень та 20 старшин. Після бою з російсько-більшовицькими окупантами під Бахмачем підрозділ передислокувався до станції Крути, де стримував натиск військ Муравйова. Крім них до складу українських оборонців входили: Студентський курінь, рештки куреня «Смерті» з підрозділів місцевого Вільного козацтва та охорона залізниці. За спогадами А. Гончаренка сили оборонців ст. Крути налічували 20 старшин і 500 бійців, мали на озброєнні 16 кулеметів. Співвідношення сил складало майже 1 : 10 не на користь українців.
Тема бою під Крутами була заборонена в радянський час, тому не так багато пам’ятних місць та учасників тих подій увічнено.
У 2009 р. у центрі міста Лохвиця за ініціативи місцевого краєзнавця, громадського діяча Олександра Івановича Панченка встановлено дошку з сірого полірованого граніту із пам’ятним написом: «Начальник канцелярії Головного Отамана військ УНР Симона Петлюри Гончаренко Аверкій Матвійович 22.10.1890 – 12.04.1980. Командир куреня 1-ї Української військової школи у бою з більшовиками під Крутами, пізніше командувач батальйону 29-го полку 1-ї УДУНА. Народився у Лохвицькому повіті».
Ще про одного із учасників того бою стало відомо завдяки невтомній дослідницькій праці письменника, краєзнавця, просвітянина Петра Петровича Ротача. Мова йде про Демида Григоровича Бурка (Бурка-Корецького) (29.08.1894, с. Пирогів Вінницького повіту Подільської губернії (нині Вінницька обл.) – 09.06.1988 Штутґарт, Німеччина) — українського педагога, літератора, церковного діяча.
Виходець із селянської родини закінчив церковно-учительську школу, працював учителем до мобілізації у 1915 р. Після закінчення школи прапорщиків воював на Західному фронті. У 1917 р. був референтом у Генеральному секретаріаті з військових справ та співпрацював із Всеукраїнською церковною радою. У складі Першої Української військової школи імені Богдана Хмельницького воював під Крутами. Після поразки Перших визвольних змагань опинився у Польщі. Після повернення в Україну його двічі арештовували. За дослідженням Петра Ротача відомо, що Демид Бурко у серпні 1936 р. відвідав с. Яреськи. За підробленими документами переховувався до 1941 р. Під час гітлерівської окупації перебував у Полтаві, служив настоятелем Свято-Миколаївської церкви. З жовтня 1941 р. був секретарем Полтавського єпархіального управління УАПЦ. 15 січня 1942 р. у газеті «Голос Полтавщини» опублікував спогад: «Трагедія під Крутами. Згадки учасника».
2 лютого 2020 р. з ініціативи Українського інституту національної пам’яті, депутатів Полтавської обласної ради, ГО «Справа громад» та вірян на фасаді будівлі Свято-Миколаївського храму встановлено меморіальну дошку з сірого полірованого граніту із пам’ятним написом: «Демид Бурко / Учасник бою під Крутами настоятель Свято-Миколаївської церкви, поет, історик (1894 – 1988)».
Сподіваємося, що по закінченні війни полтавська громада повернеться до питання встановлення пам’ятного знаку Героям Крут, де будуть увічнені прізвища усіх полтавців — учасників бою. Адже бій під Крутами не став поразкою української армії. Це була перемога українських добровольців, українського духу. Тоді патріоти зупинили на кілька днів російсько-більшовицьких окупантів, що дало змогу підписати мирну угоду, за якою, серед іншого, Українська Народна Республіка визнавалася незалежною рівноправною державою.
Ще у 2021 р. на заході по вшануванню пам’яті Героїв Крут наш герой, депутат Полтавської міської ради Юліан Матвійчук сказав: «Сто років тому радянська пропаганда писала, що тут немає їхніх військ, є лише українські революціонери, які борються за «червону» Україну. Сьогодні історія повторюється — путін бреше всьому світу про те, що відбувається в Україні та не визнає присутність своїх військ на Донбасі. Тоді й зараз молоді хлопці стали першим щитом проти російських окупаційних військ. Шануймо наших перших «кіборгів» — Героїв-крутянців! Завдяки їхньому героїзму ми маємо зараз чимало добровольців, які за власним бажанням ідуть боронити Україну».
Дякуємо нашим звитяжцям, Збройним Силам України, які нині відстоюють свободу і незалежність нашої держави!
При підготовці інформації використано матеріали сайту Українського інституту національної пам’яті
