Бій під Крутами 29 (30 січня) 1918 р. був не просто епізодом збройного протистояння між Українською Народною Республікою та росією. Він став одним із символів Української революції, легендою. Події більш ніж столітньої давнини перегукуються з нашим часом. Реалії російсько-української війни підкреслюють історичну тяглість між першими «кіборгами» почату XX століття і захисниками національної державності нині. Адже ситуація січня 1918 р. до болю нам знайома: військо сусідньої держави суне на українські землі, українці захищаються.
Дослідниками встановлено 12 прізвищ крутянців, чиє життя пов’язане з Полтавщиною.
Одним із них був Гончаренко Аверкій Матвійович (22.10.1890, с. Дащенки Лохвицького повіту Полтавської губернії (нині село Прилуцького району Чернігівської області) − 12.04.1980, США).
Закінчив із відзнакою Чугуївське юнкерське піхотне училище в 1912 році. У 1916 у званні капітана командував батальйоном, георгіївський кавалер. З 1917 року викладав тактику в Київській школі прапорщиків. Під час Української революції сотник Гончаренко українізував цей навчальний заклад і домігся його перейменування на Першу Українську юнацьку військову школу імені Богдана Хмельницького, став командиром 1-го куреня. Юнацький курінь складався з 4 сотень та 20 старшин. Після бою з російсько-більшовицькими окупантами під Бахмачем підрозділ передислокувався до станції Крути, де стримував натиск військ Муравйова. Крім них до складу українських оборонців входили: Студентський курінь, рештки куреня «Смерті» з підрозділів місцевого Вільного козацтва та охорона залізниці. За спогадами А. Гончаренка сили оборонців ст. Крути налічували 20 старшин і 500 бійців, мали на озброєнні 16 кулеметів. Співвідношення сил складало майже 1 : 10 не на користь українців.
Тема бою під Крутами була заборонена в радянський час, тому не так багато пам’ятних місць та учасників тих подій увічнено.
У 2009 р. у центрі міста Лохвиця за ініціативи місцевого краєзнавця, громадського діяча Олександра Івановича Панченка встановлено дошку з сірого полірованого граніту із пам’ятним написом: «Начальник канцелярії Головного Отамана військ УНР Симона Петлюри Гончаренко Аверкій Матвійович 22.10.1890 – 12.04.1980. Командир куреня 1-ї Української військової школи у бою з більшовиками під Крутами, пізніше командувач батальйону 29-го полку 1-ї УДУНА. Народився у Лохвицькому повіті».
Ще про одного із учасників того бою стало відомо завдяки невтомній дослідницькій праці письменника, краєзнавця, просвітянина Петра Петровича Ротача. Мова йде про Демида Григоровича Бурка (Бурка-Корецького) (29.08.1894, с. Пирогів Вінницького повіту Подільської губернії (нині Вінницька обл.) – 09.06.1988 Штутґарт, Німеччина) — українського педагога, літератора, церковного діяча.
Виходець із селянської родини закінчив церковно-учительську школу, працював учителем до мобілізації у 1915 р. Після закінчення школи прапорщиків воював на Західному фронті. У 1917 р. був референтом у Генеральному секретаріаті з військових справ та співпрацював із Всеукраїнською церковною радою. У складі Першої Української військової школи імені Богдана Хмельницького воював під Крутами. Після поразки Перших визвольних змагань опинився у Польщі. Після повернення в Україну його двічі арештовували. За дослідженням Петра Ротача відомо, що Демид Бурко у серпні 1936 р. відвідав с. Яреськи. За підробленими документами переховувався до 1941 р. Під час гітлерівської окупації перебував у Полтаві, служив настоятелем Свято-Миколаївської церкви. З жовтня 1941 р. був секретарем Полтавського єпархіального управління УАПЦ. 15 січня 1942 р. у газеті «Голос Полтавщини» опублікував спогад: «Трагедія під Крутами. Згадки учасника».
2 лютого 2020 р. з ініціативи Українського інституту національної пам’яті, депутатів Полтавської обласної ради, ГО «Справа громад» та вірян на фасаді будівлі Свято-Миколаївського храму встановлено меморіальну дошку з сірого полірованого граніту із пам’ятним написом: «Демид Бурко / Учасник бою під Крутами настоятель Свято-Миколаївської церкви, поет, історик (1894 – 1988)».
Сподіваємося, що по закінченні війни полтавська громада повернеться до питання встановлення пам’ятного знаку Героям Крут, де будуть увічнені прізвища усіх полтавців — учасників бою. Адже бій під Крутами не став поразкою української армії. Це була перемога українських добровольців, українського духу. Тоді патріоти зупинили на кілька днів російсько-більшовицьких окупантів, що дало змогу підписати мирну угоду, за якою, серед іншого, Українська Народна Республіка визнавалася незалежною рівноправною державою.
Ще у 2021 р. на заході по вшануванню пам’яті Героїв Крут наш герой, депутат Полтавської міської ради Юліан Матвійчук сказав: «Сто років тому радянська пропаганда писала, що тут немає їхніх військ, є лише українські революціонери, які борються за «червону» Україну. Сьогодні історія повторюється — путін бреше всьому світу про те, що відбувається в Україні та не визнає присутність своїх військ на Донбасі. Тоді й зараз молоді хлопці стали першим щитом проти російських окупаційних військ. Шануймо наших перших «кіборгів» — Героїв-крутянців! Завдяки їхньому героїзму ми маємо зараз чимало добровольців, які за власним бажанням ідуть боронити Україну».
Дякуємо нашим звитяжцям, Збройним Силам України, які нині відстоюють свободу і незалежність нашої держави!
При підготовці інформації використано матеріали сайту Українського інституту національної пам’яті

 24 01 29 kruty vystavka09

 24 01 29 kruty vystavka09

 24 01 29 kruty vystavka09