Володимир Іванович Самійленко — український поет, драматург, перекладач. Народився 22 січня (3 лютого) 1864 р. у с. Великі Сорочинці Миргородського повіту Полтавської губернії. Був сином поміщика І. Лисевича й колишньої кріпачки О. Самійленко. Виховувався у родині О. Трохимовського. Спершу навчався у дяка, згодом — у Миргородській початковій школі, протягом 1875-1884 рр. — у Першій чоловічій гімназії м. Полтави. У 1884-1890 рр. навчався на історико-філологічному факультеті Київського університету, але державних іспитів не складав, замість диплому отримав свідоцтво про залік 8 семестрів.

В університеті займався політичною діяльністю, належав до Братства тарасівців, що було утворене в Харкові у 1891 р. Вони поширювали ідеї Т. Шевченка, займалися культурно-просвітницькою діяльністю, висуваючи ідеї звільнення українського народу з-під російського гноблення та автономії для всіх народів Російської імперії, соціальної справедливості.

Протягом 1893-1917 рр. поет мешкав на Чернігівщині, працював нотаріусом. У Чернігові відвідував «суботи» у письменника М. Коцюбинського.

В. Самійленко входив також до літературно-мистецького гуртка «Плеяда». Друкував свої твори в часописах «Зоря», «Дзвінок», «Літературно-науковому віснику». Завдяки цьому В. Самійленко став відомим поетом. Ще, починаючи зі студентських років, у 1906 р. І. Франко та М. Мочульський видали у Львові вірші поета періоду написання 1884-1906 рр. під назвою «Україні», з передмовою І. Франка, який високо цінував творчість побратима по перу. Також Самійленко відомий як поет-сатирик, який засуджував ура-патріотизм, самодержавство, продажність, графоманію («На печі», 1898, «Як то весело жить на Вкраїні», 1886 тощо). Ліричні вірші поета увійшли до циклів: «Весна», «Сонети» та ін.

З 1903 р. письменник був секретарем Миргородської земської повітової управи. З 1905 р. працював у виданнях «Громадська думка», «Рада», «Шершень», «Нова громада». В. Самійленко підтримав Українську революцію 1917–1921 рр., працював у різних міністерствах УНР. В 1919 р., разом з урядом УНР, емігрував до Галичини. Повернувшись до Києва, працював редактором у видавництві художньої літератури. Після приходу більшовиків до міста, виїхав із Києва до Боярки, де й помер 12 серпня 1925 р.

У 1995 р. на батьківщині поета був встановлений пам’ятник. Погруддя з мармурової крихти встановлене на такому ж постаменті, в центральній частині якого закріплено дошку сірого полірованого граніту з пам’ятним написом. Пам’ятник розташований на двоступінчастому цоколі, обкладеному мармуровими плитами. Скульптор В. Білоус, архітектор В. Вадимов. Взятий на облік розпорядженням голови Полтавської ОДА № 590 від 15.10.2020 р., як щойно виявлений об’єкт історії.

У 2015 р. до 150-річного ювілею з дня народження В. Самійленка на фасаді наукового ліцею № 3 відкрили меморіальну дошку. Скульптор — Дмитро Коршунов.

Підготували: Барська Г. М. — завідувачка науково-дослідного експозиційного відділу історії пізнього середньовіччя та нової історії, Скирда А. М. — завідувачка сектору науково-дослідного відділу пам’яткознавства