Сонце Палестини
Свою довгу подорож Гнат Стеллецький, молодий кандидат богослов’я, почав 1905 року. Разом із майбутньою дружиною Ганною Супруненко він вирушив з Одеси до Палестини, до міста Назарет, як викладач історії та географії у православній семінарії. Два роки викладання співіснували зі сміливими, авантюрними подорожами крізь гірські розколини та пустельні місцевості до руїн давніх цивілізацій Сходу. Необхідність спонукає його до вивчення місцевих традицій та місцевої мови, мови його арабських провідників. Вільний від служби час Гнат Стеллецький проводить за старими мапами та записами дослідників, а також відвідує місцеві ринки, де скарби східних цивілізацій продавалися усім охочим. Зрештою він планує та втілює кілька подорожей. Він спустився у печери Хорейтун та пройшов їхніми заплутаними лабіринтами. Він знайшов у Галілейських горах Йотапату – фортецю, яку в 67 році нашої ери обороняв Йосиф Флавій від майбутнього римського імператора Веспасіана.
За два роки Гнат Стеллецький відвідав Палестину, Єгипет, Сирію, Малоазійський півострів. Саме в цей час він загорівся цікавістю до археології та дослідження печер.
Гори Кавказу
У 1916 році Гнат Стеллецький вирушає добровольцем на Кавказький фронт Першої світової війни. Він кидається у кривавий вир війни «з метою археологічних дослідів у вільний від служби час» — саме так він згодом напише. На Кавказькому фронті він очолить експедицію, спрямовану на вивчення пам’яток старовини на територіях Османської імперії, що були зайняті російськими військами.
Опісля Гнат Стеллецький ще не раз повернеться на Кавказ. У 1923–1924 роках він досліджуватиме заплутані гірські печери, давні дольмени, спускатиметься по руслах річок до Чорного моря і буде йти далі, до руїн кавказьких фортець. У 1931 році буде опублікована його книга «По забытому Кавказу».
Скарби рідної України
У 1918 році Гната Стеллецького можна було застати в Києві, де він викладав археологію. За роки до цього він уже неодноразово працював в рідній Україні, проводячи розкопки у Києві, Чернігові, Лубнах. Тепер, у 1918 році, Гнат Стеллецький працює в Відділі охорони старовини. Він спускається до темних глибин київських Звіринецьких печер та обстежує околиці цього давнього міста. Того ж року він знову приїде до Лубен, де заснує «Український народний музей». Із Лубнами його пов’язують археологічні розкопки та великі наміри: розкопки слов’янського городища на Верхньому Валу, віднайдення підземного ходу роду Вишневецьких на Замковій горі та ряд інших досліджень, котрі мали б увінчатися створення першого у світі підземного музею (цього так і не сталося через брак коштів).
У наступні роки Гнат Стеллецький проводитиме активну й систематичну пам’яткоохоронну та просвітницьку діяльність на Лубенщині, Чигиринщині, Переяславщині, Кременчуччині. Він рятуватиме старожитності на згарищах маєтків колишніх дворян, проводитиме десятки публічних лекцій, засновуватиме гуртки, товариства та навіть музеї.
Гнат Стеллецький обійде береги вікопомного Дніпра та його приток, шукаючи сліди давніх людей та кістки мамонтів. Також береться до «остаточного розв’язання і з’ясування історичної таїни Богдана» — розкопує поховання в Суботові. Шукатиме підземні скарби Яреми Вишневецьго та срібні копальні гетьмана Мазепи. У певний час навіть намагатиметься завдяки хитрощам використати радянську владу, щоб отримати змогу проводити свої дослідження «які доведуть здивованому світові, що Україна варта Палестини, на рівні з якою вона уявляла в віках битий шлях народів, склавши історію людства».
А незадовго до смерті Гнат Стеллецький писав: «Поховати мене заповідаю без кремації, на рідній Україні, на Лисій горі, під містом Лубни, в розритій скіфській могилі та возведіть там кам’яну бабу з написом: «Спелеолог Стеллецький. 1878-194…рр.»». Його заповіт донині не виконаний, але ми пам’ятаємо.
