«Нашого цвіту — по всьому світу», — справедливо говорять про себе українці. З останньої чверті ХІХ ст . по кінець ХХ прокотилося чотири хвилі еміграції з України, обумовлені соціально-економічними та політичними причинами. Сьогодні, коли розв’язана рашистськими нелюдями війна змушує частину наших співгромадян рятувати своє життя на чужині й дехто з демографів вже говорить про неминучість п’ятої еміграційної хвилі, для нас особливої цінності набуває досвід українців, які опинилися далеко від своїх домівок за схожих обставин, рятуючись від того самого ворога 80, 100 чи 150 років тому.
Серед емігрантів третьої, так званої «політичної» хвилі, спричиненою Другою світовою війною, було багато свідомих українців, які у міжвоєнний і воєнний час втратили власність і рідних та пережили всі можливі знущання тоталітарного керівництва: розкуркулення, індустріалізацію, безжальне винищення української культури, Голодомор і масові репресії, а тому мали тверді антирадянські й антиросійські переконання. Доєднавшись до існуючої в Америці та Європі української діаспори, вони продовжували боротися за визволення України тим, що досліджували, зберігали і пропагували українську історію, літературу, мистецтво та висвітлювали у світових засобах інформації кровожерливу політику комуністичного режиму.
Одним із таких діячів був наш земляк, уродженець Зіньківщини, публіцист, палкий патріот України і непримиренний борець із радянським тоталітаризмом Левко (Леонтій) Денисович Рись (1901–1997), відомий також під псевдонімом Л. Р. Суслик. Він є автором вражаюче правдивих автобіографічних творів-спогадів «Криваві сторінки з неписаних літописів (Козацько-хуторянська Полтавщина в боротьбі проти Московського комунізму)», «Сумні спогади. 1933 рік на Полтавщині» і «Він має задуху», що вийшли друком в Англії в 1951–1961 роках.
На початку 1990-х років представники діаспори передали до Наукового архіву Полтавського краєзнавчого музею бібліотечку історичних, публіцистичних і художніх видань закордонного українства. Серед них були названі вище книги Л. Р. Суслика, а також рукописний щоденник письменника. Він являє собою невеличку книжечку в червоно-рожевій тканинній обкладинці — щорічник з друкованою основою на 1954 рік. Напис на форзаці рукою автора: «Левко Рись (Суслик) Зіньків — Полтавщина. Нотатки з еміграційного буття в Англії».
Щоденник Левко Рись вів не систематично (записи охоплюють період з 1954 по 1966 рр.), але у ньому розкриваються не тільки моменти біографії автора, усілякі побутові подробиці, але й різні сторони життя української громади в Англії, стосунки між її членами, суперечки між ними з наукових, релігійних і політичних питань. Автор торкається діяльності УАПЦ, Союзу українців Британії і Союзу гетьманців-державників, членом яких був, занотовує роздуми про міжнародні події, ділиться враженнями про свою поїздку до Франції в 1959 році, екскурсії до Лондонського ботанічного саду та на сільськогосподарську виставку у Віндзорі тощо. Неодноразово згадує прізвища земляків, з якими спілкується на чужині, найчастіше — Ф.І. Горбика «з хутора Кременчуцького повіту», «пана Цибульського», професора Івана Марченка з Полтави. Останній опікувався освітою і регулярно інспектував суботню школу українознавства у Редінгу, де 17 років вчителював Левко Денисович. Був першим читачем, порадником і редактором «Кривавих сторінок» та деяких інших творів Суслика.
Щоденникові записи Левка Рися дозволяють нам уявити живий образ закордонного українця, характерні риси якого — працьовитість, моральність у побуті, громадянська активність, інтерес до книги, до національно-культурного і духовного життя. А ще із сумом відзначити, що доеміграційне буття в тоталітарному світі не минуло для автора без сліду. Воно довіку залишило по собі постійну тривожність, внутрішню напругу, певну підозрілість і недовіру навіть до найближчого оточення, якими просякнутий чи не кожен допис.
Левко Рись прожив довге життя, він побачив Україну вільною і незалежною. У 1990-ті роки листувався з видатним полтавцем, літературознавцем Петром Ротачем, який пропагував на батьківщині його твори і присвятив йому декілька своїх публікацій, а в 1993 році у журналі «Криниця» опублікував витяги з іншого його щоденника, за 1966–1988 рр.
Публіцистика Л. Рися стає особливо зрозумілою і близькою нам сьогодні, у важкі для України часи боротьби проти путінської імперії зла, надихає оптимізмом, рішучістю і незламною вірою в те, що: «Тримаючи в руках чужу модерну зброю, але не під чужими модерними гаслами, а під всеоб’єднуючим непереможним духом наших попередників козаків-лицарів ми здобудемо Державну Волю своїй любій Батьківщині — Україні!»
Підготувала наукова співробітниця Наукової бібліотеки С. Капко
Більше цікавого про Л.Д. Рися можна дізнатися з таких джерел:
1.Ротач П.П. Розвіяні по чужині. Полтавці на еміграції. — Полтава, 1998.
2.Ротач П.П. «Документ часу» Левка Рися // Криниця, №5-6, 1993.
3.Антипович Ганна. Левко Рись — вірний син Гетьманщини святої// «Зоря Полтавщини», 16.01.2019. Ел. ресурс: http://zorya.poltava.ua/levko-ris-virnij-sin-getmanshhini-svjatoi/