Комплексною метою проведення Генерального слідства про маєтності протягом 1729–1730 рр. були ревізія, розмежування земельної власності, зʾясування кількості дворів, які підлягають оподаткуванню, перевірка прав козацької старшини та православного духовенства на маєтки. Ці заходи проводили задля обґрунтування вилучення у приватних власників земель, які призначалися на булаву, тобто для утримання гетьмана. Колізія полягала в тому, що багатьма маєтками заволоділи сторонні особи в результаті свавільних роздач. У той же час решта маєтків, володіння якими не суперечило правам регіментаря й документально підтвердилося, залишалися за приватними власниками.

Облік охопив усі десять лівобережних полків Гетьманщини. По завершенню перепису документ мав умістити інформацію про всі населені пункти тогочасної Гетьманщини. Канцеляристів Генеральної військової канцелярії особливо цікавили власники заселених земель і наявність у них документів на ці маєтки. Для підтвердження і уточнення прав власності залучалися місцеві старожили. Копії документів про право власності і фіксовані усні свідчення долучили до десяти книг Генерального слідства (згідно кількості полків).

Майже всі ці рукописи були опубліковані протягом 1893–1931 рр. Останньою в хронологічному порядку після тривалої перерви в серії публікацій світ побачила книга Генерального слідства про маєтності Полтавського полку (див. світлину 1).

Матеріали розглянутого документу забезпечили великий обсяг даних щодо історії землеволодіння та оподаткування. Разом із тим слід зауважити, що сторінки книг також стали джерелом інформації для дослідників грамотності ранньомодерного часу.

Відомості, що їх фіксувало Генеральне слідство, повинні були письмово підтверджувати представники полкової і сотенної старшини. Співвідношення власноручних і делегованих сотенним писарям чи стороннім особам підписів дозволяє хоча б приблизно оцінити значення грамотності в ранньомодерному суспільстві.

Наприклад, відомість про сотенні міста, що не належали і не належать на уряди Полтавського полку, підписали 23 особи (6 полкових старшин та 17 сотників). Усі полкові старшини підписали документ власноручно, але 9 із 17 сотників були неграмотними. Вони веліли посвідчити документ замість себе писарям або іншим грамотним особам.

Таким чином понад половина сотників Полтавського полку здійснювали керівництво на місцях, не володіючи мінімумом грамотності. Тут маємо яскравий приклад специфіки функціонування ранньомодерного суспільства, для людей якого елементарні навички наших сучасників були зовсім необовʾязковими.

Підготувала Олена Замура, кандидатка історичних наук, старша наукова співробітниця науково-дослідного експозиційного відділу пізнього середньовіччя та нової історії

#історична_сторінка
#Турбаївське_повстання