Продовжуємо тему дослідження символіки у оздобленні Будинку Полтавського губернського земства, розпочату у дописі від 18 лютого цього року.

Попередня розповідь стосувалася пряничної форми кінця ХІХ ст. Її мотив — дерево життя з двома сонце-квітками вгорі, став основою ескізу з оформлення вхідних дверей центрального входу Будинку. Як уже було сказано раніше, основою цього художнього образу був давній жіночий символ-оберіг.

Стилізовані флористичні зображення із зашифрованими в них антропоморфними образами не є дивиною. Науковиця Світлана Китова визначає мотив Положниці або Рожаниці як один із найвідоміших у Наддніпрянщині. У ньому жінка-породіля подається у вигляді рослини із розкинутими в боки гілками, що імітують руки та ноги. Подібним чином у народному художньому мистецтві образ весняної богині з двома сонце-квітками (варіант — квітучими рослинами) у піднятих до гори руках трансформувався у дерево життя. Саме таке, як ми можемо побачимо на пряничний формі, придбаній колись В. Г. Кричевським.

Подібні зображення сонячних або весняних богинь часто можна зустріти на рушниках або навіть божниках Центральних регіонів України. Згадувана вище С. Китова у своїх роботах описала кілька таких зразків із Наддніпрянщини.

Берегиня з піднятими догори руками — чи не найпопулярніший мотив у вишивці Рівненського Полісся. Щоправда, там він часто постає атрибутом поховального обряду: старі жінки намагалися вишити собі такого рушника «на смерть».

Тож поєднання мотиву жінки-богині, сонця, весни, птаха і дерева життя у один загальний образ, вочевидь, є прадавнім символом пробудження природи, розквіту, відродження душі. Життя і смерті.

Підготувала Катерина Штепа, наукова співробітниця відділу етнографії.
Фото з відкритих джерел.