Одним із небайдужих українців діаспори, які першими відгукнулися на ініціативу музею, був професор Микола Омелянович Степаненко (1918 – 1993). Уродженець Полтавщини, відомий політичний діяч УНР в екзилі, церковний і громадський лідер української діаспори, він сам вважав себе спадкоємцем національно-державної ідеї українського народу, висловленої в Четвертому Універсалі і в Акті Соборності. Сфера літературознавчих і політичних зацікавлень професора Степаненка охоплювала значне коло тем і визначних імен, але найбільш близьким собі за духом з поміж відомих українців він називав Симона Петлюру. В архівній колекції зберігаються дві надруковані видавництвом «Україна» (Вашингтон – Філадельфія) брошури Миколи Степаненка про Головного отамана. Обидві вони мають власноручні дарчі написи автора «Полтавському Краєзнавчому музеєві – Микола Степаненко», що робить їх особливо цінним надбанням архівної колекції.
Рідкісною в українських книгозбірнях є збірка «Симон Петлюра: статті, листи, документи», видана Українською вільною академією наук у США до тридцятої річниці з дня смерті Симона Петлюри. Матеріали для цієї книжки були зібрані спільними зусиллями багатьох людей із Канади, Австрії, Англії, Сполучених Штатів Америки, Західної Німеччини, Франції, Аргентини, «фізично розділених широкими просторами вільного світу, але міцно об’єднаних ідеєю української державності». Упорядники її – члени Центрального комітету вшанування пам’яті Симона Петлюри в Америці, поставили перед собою благородну мету – дати широкому загалу і залишити для історії матеріали з писаної спадщини Симона Петлюри, які свідчили б про різноманітність його інтересів та висвітлювали життєвий шлях від юності до останніх днів життя. До музею книга потрапила із приватної книгозбірні С. А і Л. П. Онішків, про що свідчать штампи на її сторінках.
Важливим «документом часу» є часто цитована нині (не завжди, на жаль, доладно) політиками і журналістами програмна публіцистична праця Симона Петлюри «Московська воша», закінчена ним у 1925 році, майже напередодні загибелі, і видана окремою брошурою до 40-х роковин його смерті у Парижі за авторським машинописом, збереженим інженером М. Шумицьким. Твір цей побудований у формі неспішної розмови між двома селянами, Семеном і Лавріном, які просто, «по-народному», спілкуються про відносини між Україною і московією, і приходять до тих висновків, які для багатьох із нас стали очевидними тільки зовсім нещодавно.
Безсумнівно цікавими для дослідників є праці Василя Хомича Проходи (1891–1971), знаного військового історика, учасника І Світової війни, офіцера Армії УНР, а пізніше – військової спецслужби Державного Центру УНР на еміграції – «Українська армія та Головний отаман С. Петлюра» (Прага, 1930) і «Симон Петлюра» (Новий Ульм, 1968). У передмові до останньої автор поміщає Симона Петлюру в один ряд із Тарасом Шевченком, Іваном Франком, Михайлом Грушевським, називаючи їх «найсвітлішими постатями в українській нації на перетині ХІХ і ХХ віків».
Докладний опис розгляду процесу Шварцбарда у паризькому суді з елементами власного розслідування наводить А. Яковлів у своїй праці до «Збірника пам’яті Симона Петлюри (1879-1926)», виданого у Празі в 1930 році, і перевиданої пізніше окремою брошурою в Парижі. Важливими додатковими складовими брошури є наведені на 4-х сторінках списки літератури про Україну (з ХVІІ ст. по 1957 р.) і біографічних публікацій про С. Петлюру, виданих французькою, англійською, німецькою, італійською, іспанською, шведською, голандською, турецькою і українською мовами. Текст доповнюють ілюстрації – репродукція живописного портрету С. Петлюри, фото його посмертної маски та пам’ятника на могилі.
Чекають свого зацікавленого читача і брошури іноземними мовами, видані у Парижі: «Українська проблема і Симон Петлюра (вогонь і попел)» Алена Дезроша і «Симон Петлюра» Яна Токаржевського-Карашевича – французькою; та невеличка збірочка статей до 100-річчя з дня народження Петлюри науковців Вільного Українського університету у Мюнхені – німецькою мовою.
Підготувала наукова співробітниця Наукової бібліотеки Світлана Капко