Юрій Тимошенко — ім’я цього відомого майстра художнього слова стало частиною культурної скарбниці українського народу.
Народився він у Полтаві 2 червня 1919 року у сім’ї вчителів. Батько викладав математику, мати — українську мову і літературу. Батько грав на гітарі й скрипці, мати чудово декламувала, обоє мали акторський хист, який і передали у спадок синові. Маленький Юрко у дитинстві багато читав і навіть складав вірші.
У 1933 р. родина Тимошенків, тікаючи від голоду, переїхала на Донбас. Там 14-річний хлопець став постійним дописувачем «Піонерської літературної газети», на сторінках якої часто з’являлися його вірші. З того часу регулярно друкувався у всеукраїнському журналі «Піонерія» та в газеті «На зміну». Згодом, повернувшись до Полтави, публікував вірші і в місцевій пресі. Здавалося, доля його була вирішена, і в школі всі вважали, що Юрко стане поетом. Та любов до театру перемогла. Він не тільки відвідував вистави гоголівців у Полтаві, але й не пропускав гастролі київських та московських театрів, сам брав участь у драматичному гуртку.
Улюбленим літературним персонажем Юрка став Остап Бендер. Він знав напам’ять безліч висловів і навіть монологи великого комбінатора, якими хизувався за будь-якої зручної нагоди.
Після закінчення школи Юрій Тимошенко вступив до Київського інституту театрального мистецтва імені Карпенка-Карого. Студентський гуртожиток звів його з одеситом Юхимом Березіним. Зустріч ця стала знаковою — з того часу їхні творчі і життєві шляхи переплелись. Пройшли удвох всю війну, разом із передовими військовими частинами, співаючи, танцюючи та жартуючи, чим неймовірно піднімали бойовий дух солдат. Тимошенко і Березін дійшли аж до Берліну.
Після війни шляхи двох побратимів розійшлися. Юхим Березін працював асистентом режисера Київського театру російської драми, а Юрій Тимошенко поїхав у Москву до Олександра Довженка, сподіваючись зніматися в кіно. Але в той час відомий митець нічого не знімав, Юрію довелося повернутись до Києва, де він очолив тільки-но організований Джаз-оркестр УРСР. Треба сказати, що поїздка до Довженка не була марною: метр порадив молодому артисту естради взяти псевдонім Тарапунька (назва невеликої річечки у Полтаві).
Знову об’єднав двох артистів II Всесоюзний конкурс естради, на якому Тарапунька і Штепсель стали переможцями. Починається їхній творчий шлях Головну партію в дуеті вів Тимошенко — артист могутній, дуже широкого діапазону. Дует Тарапуньки і Штепселя мав шалену популярність не тільки в Україні, а й у всьому колишньому СРСР. Вони стали справжніми зірками сцени, здобули звання народних артистів України.
У народі безмежно любили Тарапуньку і Штепселя. Майстри комедійного жанру з великою повагою і вимогливістю ставилися до авторів, які писали для дуету інтермедії. Гуморист Павло Глазовий тривалий час працював з дуетом. Він зазначав, що Тимошенко часто говорив: «Акторство — це вже наша турбота. А ви напишіть так, щоб двірник прочитав — і люди реготали».
Вважалося за честь писати для Тимошенка і Березіна, які мали неймовірну популярність. Характерно, що Тимошенко і Березін весь час жили в Києві, не прийнявши багаторазові запрошення на переїзд до Москви. Їхній творчий союз проіснував близько пів століття, поки смерть не забрала Юрія Тимошенка. Це трапилося під час гастролей в Ужгороді 1 грудня 1986 року.
У 2009 р. зібрання Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського поповнилося цінними матеріалами про життя і творчість незабутнього Тарапуньки, які передала музею дружина артиста Юлія Максимівна Пашковська (1936–2014 рр.). Це нагородні документи, особисті речі (щоденники, вірші 1933-1934 рр., програми концертів, афіші, одяг, окуляри, нагороди, запонки нарукавні, гармонь, фотовідбитки). Передані предмети гідно поповнили колекційну збірку музею розділу «Видатні земляки». У зібранні нашого музею зберігаються п’ять віршів Юрія Трохимовича — «Табір», «Дизентерія», «На досуге», «Переміни», «В вагоні», написаних упродовж 1933–1934 рр.
#Полтавщина #Культура #Пам'ять