Про Хведора Холодного (Гриценка) дійшло до наших днів дуже мало письмових згадок. Відомо, що вражав «голови слухачів» не тільки надзвичайно експресивною манерою співу, а й технікою гри («скрипкове звучання» його сорокап’ятиструнної бандури). Псевдонім Холодний кобзар отримав, бо обурений байдужістю людей до долі співців, волів «краще тремтіти й мерзнути на холоді, мокнути під дощем, аби не звертатися по допомогу» (Опанас Сластіон).
«Дуже дивний кобзар був Холодний, — писав Порфирій Мартинович у листі від 3 серпня 1932 року до Гната Хоткевича. — Іноді, як грав на бандуру, так у його звуки зливались, і така гра його була, як гра на скрипці, що не чути бренькання!.. І грав на кобзі так, неначе говорила кобза його, словами вимовляла. У мене дух захватило, як я його вперше почув! І як він спитав мене, як мені здається його гра, то я довгесенько мовчав од захвату духа, од великого дива, не міг зразу й слова промовити».
За свідченням П. Мартиновича, Хведір Гриценко-Холодний знав 72 псальми і кількасот пісень, 8 дум: «Про вдову й трьох синів», «Про сестру та брата», «Втеча трьох братів з Азова», «Маруся Богуславка», «Брати Самарські», «Олексій Попович», «Фесько Ганжа-Андибер», «Івась Коновченко».
Численні записи — дума «Втеча трьох братів із города Азова з турецької неволі», псалми та пісні — зберігаються в архіві Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії імені М. Т. Рильського АН України.
#Полтавщина #Культура