Проте на могильній плиті вказана дата народження 17 липня 1849. Така розбіжність вийшла, за словами доньки Олени Пчілки Ізидори Косач-Борисової через те, що «коли «Рух» (Харківське видання) в 1930 р. приступив до видання маминих творів, мама була дуже хвора. За неї писав редактор пан Черкаський. І місяць він записав римськими шість. Мама завжди уважно перечитувала записане ним. А як вийшла книжка, то і мама, і я одразу зауважили той липень. Мама ту помилку сприйняла байдуже, і помилка пішла у «світ широкий…». Ще одним документом, якому можемо повністю довіряти є «Молитвослов» батька громадської діячки. Рукою Петра Якимовича Драгоманова у зшитку виведено: «17 червня 1849 року в п'ятницю 9:45 години пополудні народилася моя донька Ольга».
Влітку 1868 р. виїхала на Волинь з чоловіком Петром Косачем до місця його служби, де, займаючись етнографією, записувала пісні, обряди, народні звичаї, збирала зразки народних вишивок. З виходом у 1876 р. після подорожей Новоград-Волинським повітом книжки «Український народний орнамент» із 23 кольоровими замальовками писанок Олена Пчілка здобула славу першої в Україні знавчині цього виду народного мистецтва.
З 1905 р. у Полтаві виходить тижневик «Рідний край». О. П. Косач входить до складу редколегії тижневика за запрошенням видавця. Після заборони видання царським урядом, зусиллями Олени Пчілки видавництво було відновлене у Києві. Вона стає головним редактором і видавцем «Рідного краю». З 1908 р. додатком до тижневика виходить дитячий журнал ⎼ «Молода Україна», де друкуються і її власні твори ⎼ казки, байки, вірші.
У буремні роки Української революції з 1917 по 1919 рр. Ольга Петрівна жила у Зеленому Гаю у рідному Гадячі. Була редакторкою газети Гадяцького земства «Рідний край». Тоді вона питала у депутатів Полтавщини: «Я не розумію, як можна не знати мови свого народу і не хотіти навчитися її, - бувши виборними від того народу». На жаль, і нині це питання досі актуальне.
Понад 100 років тому депутатство не підтримало повну українізацію газети. Але все ж у газеті друкувалися статті, що піднімали питання необхідності створення Українського війська та формування незалежної Української церкви, а також просвіти.
У Гадячі зберігся будинок редакції, за сучасною адресою вул. Драгоманова, 6. Одноповерховий, г-подібний у плані. Зведений у стилі провінційної еклектики на червоній лінії забудови. Мав досить цікавий зовнішній декор: вікна прикрашені лиштвами, карниз у вигляді кораблика та ін. Але під час капітального ремонту будівлі зовнішній декор знищено, а стіни облицьовано плиткою.
На місці ж садиби родини Косачів у Зеленому Гаю встановлено пам'ятні знаки Олені Пчілці, Лесі Українці, Михайлові Драгоманову. Первісно садибний комплекс складався із головного будинку, флігеля, повітки, купальні, криниці, погребу та саду. Від центрального в'їзду, що знаходився на горі біля поля, котре належало до маєтку, вела каштанова алея, що простяглася майже до центрального житлового будинку. Праворуч від неї розташовувався садок із лавою. Позаду саду ⎼ погріб. Ліворуч алеї знаходилося урочище Велика Макітра. Саме тут була криниця та флігель і повітка. Нижче, лівіше будинку, на р. Псел ⎼ купальня. Центральний житловий будинок було зведено на краю схилу високого берегу Псла.
Це була двоповерхова мурована оштукатурена споруда. Центральний вхід знаходився з напільного боку, що мав один поверх. Зі сторони річки будинок був двоповерховий і мав веранду. Остання простягалася на половину будівлі. На невеликій площині ⎼ фундаментові було встановлено чотири колони, що підтримували верхній оглядовий майданчик, оточений з трьох боків фігурною балюстрадою. Нижній поверх мав прямокутні вікна, а верхні віконні прорізи завершувалися аркою. Із цього боку споруда мала двоє дверей ⎼ на першому та другому поверхах, що вели на веранду. Будівля мала чотирисхилу металеву покрівлю з двома душниками із дверцятами та пічне опалення. Садиба була повністю зруйнована за роки радянської влади. Основна руйнація відбулася до 1941 р.
Національні і соціальні мотиви становили основний зміст творів Олени Пчілки. За антибільшовицькі виступи заарештована в Гадячі. Після звільнення з арешту виїхала до Могилева, де перебувала до 1924 р., а відтоді до смерті жила в Києві, працюючи в комісіях УАН, членом-кореспондентом з 1925 р.
