На той час свідома українська інтелігенція активізувала просвітницькі заходи. У Полтаві, як і в інших містах, відкривалися українські гуртки і недільні школи. Почалося видання тижневика «Рідний край», популярної літератури. Важливим засобом просвітництва став і театр. Силами численних аматорських колективів влаштовувалися так звані «денні воскресні загальнодоступні вистави», які із задоволенням відвідували робітники, ремісники, учні. На початку 1911 р. ініціативній групі у складі службовців державного банку М. Орла, губернського земства А. Левера, повітового земства О. Осмяловського та видавця, мецената і громадського діяча Г. Маркевича вдалося зібрати найактивніших аматорів-акторів, музикантів і сценаристів до однієї громадської організації – театрального товариства «Полтавський український музично-драматичний гурток». Діяльність організації регламентувалася Статутом, а її беззмінними (хоча й виборними) керівниками були Г. І. Маркевич (голова) і М. Г. Орел (заступник).
У науковому архіві музею зберігаються спогади подружжя Марії і Дмитра Дудниченків, які були постійними членами цього гуртка у 1911–1918 роках.
З 25 вересня 1911 р. розпочалися репетиції, а вже 10 грудня відбувся прем’єрний показ п’єси М. Старицького «Не так склалося, як жадалося» і концерту із творів М. Лисенка. Головну роль у виставі зіграла талановита актриса О. Герцик, яка до цього вже мала значний сценічний досвід. «Олександра Герцик для нашого аматорського колективу була справжнім дорогим подарунком, перлиною, що прикрашала все його творче життя», – згадували автори мемуарів. Успіх вистави був надзвичайним і сприяв подальшому гуртуванню колективу. До репертуару гуртка увійшли твори українських драматургів, хорова частина під керівництвом Є. Кисіля вивчала твори Лисенка, Леонтовича, Ніщинського, вправлялась у виконанні фольклору. Декорації і реквізит створював художник Г. Коваленко.
У 1911–1913 рр. гурток поставив близько 30 вистав, серед яких «Степовий гість» Б. Грінченка, «Лісова квітка» Л. Яновської, «Ой не ходи, Грицю» М. Старицького, «Безталанна» І. Тобілевіча, «Лимерівна» П. Мирного. Щороку акторський склад зростав. До трупи приєдналися В. Верховинець, І. Козловський, П. Саксаганський та декілька акторів із Київського та Львівського українських театрів. До репертуару додалися твори світової класики: «Розбійники» Шиллера, «Тартюф» Мольєра. Вистави відбувалися у приміщенні «Просвітницького будинку» майже щодня. Також влаштовувались камерні «сімейні вечори» української поезії і музики.
Спільно із музичним товариством «Боян» гуртківці у 1914 р. пишно відзначили ювілей Т. Г. Шевченка – виставою «Назар Стодоля» і великим концертом, а до ювілею І. Котляревського поставили «Наталку-Полтавку», запросивши до участі у виставі корифея українського театру П. Саксаганського та професійних столичних акторів М. Литвиненко-Вольгемут і І. Мар’яненка. На урочистостях виступав з доповідями відомий громадський і науковий діяч В. Щепотьев, який прихильно ставився до діяльності Товариства. Надалі Шевченківські свята стали відзначатися щорічно, на них запрошувалися актори Київської опери, а весь грошовий прибуток призначався на спорудження пам’ятника Кобзарю у Києві.
Гурток провадив й іншу благодійну діяльність: допомагали коштами на боротьбу із сухотами «Товариству білої ромашки» та на зведення притулку для безхатьків «Попєчительству о бєдних». А від початку світової війни регулярно влаштовували благодійні вечори із зборами коштів на лікування поранених воїнів. Хорова група і декламатори виступали з концертами безпосередньо у лазаретах.
У 1918 р. відбулась заборона діяльності громадських організацій, що були створені до революції, і гурток припинив своє існування. Частина акторів виїхала із Полтави, інші долучилися до «Оперового трудового колективу» під орудою О. Єрофєєва або продовжили сценічну діяльність у радянських культурно-просвітницьких закладах.
Оригінальних документів про діяльність товариства збереглося небагато, тому великі за обсягом і докладні спогади подружжя Дудниченків є для нас, безперечно, цінними і цікавими.
Підготувала наукова співробітниця наукової бібліотеки Світлана Капко
Фото з відкритих джерел