Багато батьків церкви вважали, що істинний лик Господа неможливо побачити і зрозуміти людським розумом. Тому в православному християнстві досить довго існувала заборона на зображення Бога-Отця. Однак іконописці все ж малювали Трійцю, керуючись старозавітним текстом. У книзі Буття розповідається, як Творець з'явився Аврааму під час денної спеки, коли той сидів біля свого намету, розкинутого біля діброви Мамре. Праведник побачив трьох чоловіків, доземно вклонився їм і запросив до хати, а потім приготував краще частування. Одною з перших цьому біблійному епізоду присвячена мозаїка на тріумфальній арці базиліки Санта-Марія-Маджоре (Рим, V ст.).
До XIV ст. образ був вдосконалений і доповнений символічними елементами. Еталоном зображення цього сюжету вважається витвір Андрія Рубльова. Кожна деталь святині насичена глибоким змістом: чаша уособлює жертву Ісуса Христа, а стіл — таїнство Євхаристії, Мамрійський дуб — дерево життя, а також служить нагадуванням про хресну смерть і воскресіння Спасителя, гора символізує духовне сходження. Розширена від глядача зворотна перспектива нагадує про те, що небесний світ, який зображений на святині, незмірно більший за земний.
На іконі кінця ХІХ – початку ХХ ст. з музейної колекції (ПКМВК 75469 Ж 353) канонічний сюжет з трьома ангелами, що сидять за столом, покритим білою скатертиною з чашею посередині, доповнюється постатями Авраама і його дружини Сари. Образи зображені в динаміці, тому складається враження живої бесіди між співрозмовниками. Учасники сюжету вдягнені у синьо-червоне та зелено-червоне вбрання, складки позначені пробілинами. Лики темної карнації з движками дещо видовжені, риси обличчя тонкі. Крила ангелів написані графічно. Контури німбів обведені білилами.
Три прекрасних херувими — традиційна іпостась Святої Трійці в православному християнстві. Але є й інші способи показати сутність єдиноначального і могутнього Бога. В епоху Ренесансу іконописці намагалися поєднати три лики Творця в одному тілі. Втім, цей намір проіснував недовго — церковний живопис визнав подібну спробу єретичною, оскільки вона натякала на змішування іпостасей, а у світському мистецтві такі витвори сприймалися як вкрай неестетичні.
У новозавітному образі Господа сутності Творця розділені на Бога-Отця, Бога-Сина і Бога-Духа Святого. Найпоширеніший — де поруч сидять Бог-Отець в образі старого пророка та Ісус Христос — Вселенський Суддя, а над ними здіймається білокрилий голуб (цей птах здавна був втіленням Святого Духа за свою лагідність і чистоту).
Три іпостасі Господа присутні й на іконах «Коронування Діви Марії». Такі ікони спочатку з'явилися в католицтві, але потім почали створюватись і православними майстрами . На іконі ІІ пол. ХІХ ст. зі збірки музею (ПКМВК 74976 Ж 360) в центрі зображено Пресвяту Богородицю на колінах у молінні. Позаду неї — Новозавітна Трійця: Ісус Христос (за спиною – Голгофський хрест) і Бог-Отець (голову окреслює трикутний німб) тримають вінець над головою Діви Марії, над вінцем – Святий Дух у вигляді голуба. Інкарнат білого кольору, тіні покладені темно-коричневою фарбою, складки білого плаща Пріснодіви і білого хітону Бога-Отця прописані червоною.
Описані ікони потрапили до музейної пінакотеки в результаті вилучення їх на державному кордоні України у другій половині 90-х рр. ХХ ст.
