Полтавщина пам’ятає свого визволителя: до 140-ї річниці з дня народження Олекси Алмазова (1885–1936), генерал-хорунжого Армії УНР.
Узимку-навесні 1918 р. тиха провінційна Полтавщина пережила кривавий терор першої хвилі більшовицької окупації. Тоді ж виважений полтавський інтелігент й аполітичний обиватель дізналися на власному досвіді що таке московський «особливий відділ» і «надзвичайка». Не буде перебільшенням сказати, що такого масштабу жорстокості, насильства і грабунку тодішня Полтавщина не знала, мабуть, з моменту відходу звідси Яреми Вишневецького у 1648 р. чи каральних операцій російських військ у 1709 р. Великими потугами українських і німецьких союзницьких військ далися тоді перемога над московськими «визволителями» та повернення до нормального громадянського життя.
Серед українських відділів, які першими звільняли Полтавщину взимку-навесні 1918 р., була й окрема кінно-гірська батарея 1-го Запорізького імені кошового Костя Гордієнка полку кінних гайдамаків під командуванням полковника Олекси Алмазова. Майбутній генерал-хорунжий Армії УНР Олексій Дмитрович Алмазов народився 6 (18) січня 1885 р. на Херсонщині у сім’ї помічника лісничого Дмитра Андрійовича Алмазова та Ксенії Олексіївни (в дівоцтві Назаренко). Закінчив реальне училище (Тифліс, 1905), Олексіївське військове училище (Москва, 1907), Михайлівське артилерійське училище (екстерном, Санкт-Петербург, 1907), електротехнічні курси при Санкт-Петербурзькому гарматному заводі (1914), перший семестр Технологічного інституту Імператора Миколи I (Санкт-Петербург, 1914). У роки Першої світової війни офіцер Алмазов мужньо воював на Західному фронті, дослужившись до чину полковника російської армії (1917), був нагороджений кількома орденами.
У 1917 р. Олексій Алмазов учасник українізації частин російської армії. Від 1 січня 1918 р. він на військовій службі УНР – учасник боїв за Київ у січні 1918 p., за Гребінку, Лубни, Хорол, Полтаву, Харків, Кременчук; згодом учасник визвольного походу П. Болбочана на Крим (у складі полку імені Костя Гордієнка). Під час Гетьманату охороняв кордон у районі ст. Сватове–Білокуракіного і Старобільська. У 1919 р. брав участь в успішному наступі Армії УНР на ст. Вапнярка, в боях за Кам’янець-Подільський, Дунаївці, Проскурів, Летичів, Вінницю, Київ, у тому числі й проти Добровольчої армії. Учасник Першого зимового походу Армії УНР. У 1920 р. – учасник боїв за Могилів, Ушицю, Дунаївці, Копичинці, Галич, Проскурів та інші міста.
Окремий кінно-гірський гарматний відділ полковника Алмазова практично не знав поразок. Завдяки дбайливості командира він зріс до дивізіону та став елітною частиною українського війська. У дивізіоні значний відсоток становили люди освічені: вчителі, службовці, лікарі та гімназисти. Останній бій Олексій Алмазов провів 21 листопада 1920 р. під с. Ожигівці біля Волочиська. Згодом був інтернований у Вадовицькому таборі (Польща). У серпні 1921 р. – вересні 1923 р. перебував на контрактовій службі у Війську Польському. 12 квітня 1923 р. у м. Кракові в церкві Окремого кінно-гірського дивізіону Святого Спаса взяв шлюб із медсестрою свого дивізіону Терезою Кохель. У 1930 р. Олекса Алмазов закінчив інженерний факультет Української господарської академії в Подебрадах. У перші половині 1930-х рр. працював інженером-гідротехніком Волинського воєводства Польщі, був головою Волинської філії Українського центрального комітету в Польщі та головою Ради Хреста Симона Петлюри, очолював Комітет допомоги голодуючим в Україні, був першим заступником голови Товариства імені Лесі Українки. Лицар орденів УНР – Залізного хреста і Хреста Симона Петлюри. Помер раптово у Луцьку, де і був похований.
В Україні свято бережуть пам’ять про видатного військовика. У 1993 р. Львівська міська рада ухвалила рішення про перейменування однієї з вулиць міста на вулицю Генерала Алмазова. У 2016 р. вулиці Генерала Алмазова з’явилися у Києві (на Печерську) та в Херсоні; у Луцьку постала вулиця Олекси Алмазова. Іменем генерал-хорунжого Олексія Алмазова Указом Президента України від 22 серпня 2018 р. № 232 була названа 406-та окрема артилерійська бригада ЗСУ.
Посилання: 1. Метрическая Книга, данная изъ Херсонской Духовной Консисторіи въ Николаевскую церковь сел. Владиміровки Херсонскаго уезда и епархіи для записи родившихся, бракомъ сочетавшихся и умершихъ на 1885 годъ. Часть первая. О родившихся. Державний архів Миколаївської області, ф. 484, оп. 1, спр. 342, арк. 226.; 2. Алмазів (Алмазов) Олекса Дмитрович // Коваль Р. «Подєбрадський полк» Армії УНР / Р. Коваль, В. Моренець. Київ : Історичний клуб «Холодний Яр», «Український пріоритет», 2015. Том 1. С. 33–34 (Серія «Видатні українці». Кн. 5); 3. Петрів В., ґен. Спомини з часів Української Революції (1917–1921). Частина ІІ: від Берестейського мира до заняття Полтави. Львів : накладом Видавничої Кооперативи «Червона Калина»; Друкарня ОО. Василіян у Жовкві, 1928. С. 178–184; 4. Петрів В., ґен. Спомини з часів Української Революції (1917–1921). Частина ІІІ: від Кримського походу до гетьманського перевороту. Львів : накладом Видавничої Кооперативи «Червона Калина»; Друкарня ОО. Василіян у Жовкві, 1930. С. 3–20; 5. Указ Президента України №232/2018 «Про присвоєння почесних найменувань військовим частинам Збройних Сил України та уточнення деяких найменувань». URL: https://www.president.gov.ua/documents/2322018-24690
Використане зображення:робота Михайла Дяченка – спільний проект Українського інституту національної пам'яті та "Експертного Корпусу"