Михайло Олександрович Олеховський (29 (16).04.1855 – 24(11).12.1909) – природознавець, краєзнавець, музеєзнавець, перший завідувач природничо-історичного музею Полтавського губернського земства (1891 – 1909).

Народився у місті Кременчуці в сім’ї статського радника О. М. Олеховського. У 1879 р. закінчив природниче відділення фізико-математичного факультету Імператорського Новоросійського університету в Одесі зі званням кандидата природничих наук. Був учнем видатного вченого-біолога, лауреата Нобелівської премії І. І. Мечникова. Як учасник студентських нелегальних зборів з 1874 р. був під наглядом поліції.

Трудову діяльність у Полтаві М. О. Олеховський почав земським статистом у статистичному бюро губернського земства, нетривалий час працював секретарем повітової земської управи. Справжню свою справу та покликання він знайшов у музейній роботі. Саме тоді (1888–1894) на Полтавщині працювала експедиція з наукового комплексного природничо-історичного вивчення території губернії під керівництвом В. В. Докучаєва. Після закінчення досліджень В. В. Докучаєв звернувся до Полтавського губернського земства з пропозицією створення земського музею. З листопада 1890 р. М. О. Олеховському було доручено земством зберігання і впорядкування експедиційних колекцій, а в 1891 р. він був обраний за конкурсом завідувачем природничо-історичного музею Полтавського губернського земства.

Музейній справі М. О. Олеховський віддав 19 років життя, а в перші роки роботи був його єдиним штатним працівником. Ним було розроблено план влаштування музею, згідно якого він складався з двох відділів: наукового та практичного. В основу музею лягли природничі колекції зібрані експедицією В. В. Докучаєва. З метою збору експонатів, проведення природничих обстежень, тощо М. О. Олеховський неодноразово здійснював виїзди в різі повіти губернії. Разом з В. І. Вернадським у 1897 р. – до Кременчука, де у земській каменоломні було знайдено куски червоного залізняка, а також до села Гавронці Полтавського повіту, де було виявлено бобову руду. У цьому ж році здійснив екскурсію з німецьким ботаніком і мікологом, другом Чарльза Дарвіна і популяризатором його ідей Ернстом Х.Л. Краузе, який зацікавився степовою і солончаковою флорою.

Разом із В. І. Вернадським у 1901 р. Олеховський виїздив на знамениту археологічну пам’ятку – Гінцівську пізньопалеолітичну стоянку на Лубенщині, у цьому ж році за завданням Полтавського губернського земства – на Висачківський пагорб неподалік села Висачки Лубенського повіту. Влітку 1902 р. разом з В. І. Вернадським обстежив місцевість у Хорольському повіті, де поблизу села Мелюшки була виявлена кварцова руда з часточками золота. У 1903 р. здійснив екскурсію з фольклористкою, оперною співачкою Є. Е Линьовою, яка приїхала до Полтавської губернії для запису на фонограф місцевих народних пісень. М. О. Олеховський науково опрацював колекції Докучаєвської експедиції, збори корисних копалин професора Харківського університету М. О. Гурова, інші надходження музею та підготував опис колекції, виданий у 1892 р.

Діяльність Михайла Олеховського як завідувача музею сприяла тому, що багато аматорів, державних установ передавали свої колекції в дар музею. У музей надходили не тільки місцеві збірки, а й експонати з різних куточків світу. Значні зібрання надійшли від полковника П. П. Бобровського. які поклали початок музейному відділу народознавства. Найважливішим надбанням музею стало пожертвування у 1906 р. лубенською поміщицею, меценатом, видавцем, громадською діячкою К. М. Скаржинською свого музею у Круглику. Це 20 тис. експонатів, з них 3836 – із природознавства (мінералогії, геології, біології).

Завідувач музею брав участь у багатьох заходах, які проводило земство, зокрема у розробці практичних питань розвитку сільського господарства: складав проекти і плани участі земства у справі закріплення летючих (дюнних) пісків. Паралельно з цим була розроблена й система заходів боротьби з процесами утворення ярів. М. О. Олеховський сприяв розвитку шовківництва на Полтавщині, давав консультації у зв’язку з переоцінкою земель 1893 р., працював у комісії з побудови водогону в Полтаві. Був одним із авторів-укладачів посібників для навчальних закладів, зокрема сільськогосподарських шкіл. У 1908 р. став ініціатором проведення в рамках загальноосвітніх курсів для вчителів народних училищ Полтавської губернії «пояснювальних читань з природознавства, етнографії, сільського господарства.

Про різнобічну діяльність М. О. Олеховського свідчить його активна участь у роботі Полтавського сільськогосподарського товариства, дійсним членом якого був обраний у 1892 р., а у 1899 р. за бездоганну службу на посаді завідувача музею став членом правління Товариства. Від 1896 р. входив до складу редколегії журналу «Хуторянин».

М. О. Олеховському припадає ініціатива закладки Петровського (тепер Шевченківського) парку та Ботанічного саду в Полтаві. Ним було складено його проект. Щодо останнього, М. О. Олеховський консультувався з професором ботаніки Харківського університету А. М. Красновим – організатором ботаніко-географічного саду при Харківському ветеринарному інституті. На жаль, хвороба та рання смерть М. О. Олеховського завадили реалізації цих знакових ідеї.

За роки роботи М. О. Олеховського музей був учасником багатьох виставок – Всеросійських та Міжнародних. 1900 р. – Всесвітня виставка в Парижі. Спеціально для неї на прохання Грунтового комітету М. О. Олеховським було надіслано 16 типових зразків грунтів Полтавської губернії та пуд лесу, які експонувались у відділі російських грунтів разом з численннми картами та науковою звітністю експедиції.

Не можна оминути участь М. О. Олеховського у діяльності однієї з найстаріших бібліотек Полтавщини – колишньої Полтавської громадської бібліотеки – нині Полтавської обласної універсальної наукової бібліотеки імені І. П. Котляревського. З початку своєї діяльності Михайло Олександрович був не тільки її активним членом – річним передплатником, а й розбудовником.

Через тяжку хворобу у середині 1909 р. М. О. Олеховський залишає роботу, так і не здійснивши всіх своїх задумів. Помер 11 грудня 1909 р. на 55 році життя. Похований на Монастирському кладовищі в Полтаві. У некролозі на його смерть, надрукованому в газеті «Киевские вести» (від 21 грудня 1909 р.) зазначалось: «Полтава втратила одного з кращих своїх людей... Як багато своєї праці, своєї живої душі вклав він у рідну йому земську справу, на користь рідного краю, тісний і близький зв’язок з яким він завжди відчував... Ще раз скажемо – хто буде писати історію культурної роботи Полтавського земства – поставити в ній покійного на визначне місце..».

Місце поховання М. О. Олеховського на сьогодні втрачено За свідченням його дружини, Марії Євдокимівни Олеховської, яка відвідала могили чоловіка і сина у 1929 р., «кладовище було розгромлено, хрести і пам’ятники розбиті на куски»». Варто зазначити, що в історії музею був період повного забуття імені свого першого завідувача. Так, дружина М. О. Олеховського у листі до В. І. Вернадського від 22.12.1935 р. згадує про відзначення ювілею музею: «Тоді тільки побіжно згадали Михайла Олександровича… Його портрет, замовлений Полтавським губернським земством, як і портрет В. В. Докучаєва, вилучили з музею і відправили на горище».

Сьогодні музейники з великою вдячністю, захопленням і повагою згадують ім’я першого керманича установи. До 170-річчя з дня народження у флігелі музею діятиме виставка про життєвий шлях та музейну діяльність М. О. Олеховського.

Підготувала Світлана Кигим, старша наукова співробітниця відділу природи