Найбільшого розповсюдження у краян набуло вишивання рушників, хусток, сорочок. Музейна колекція нараховує близько тисячі кілкових, плечових, тематичних рушників ХІХ – першої чверті ХХІ століття.
Для рушників використовували добірне полотно та льняні нитки домашнього прядіння і фарбування. Вишивали на п’яльцях рушниковим швом, чим досягалась двобічність рушника. Узор вишивався найчастіше одноколірними нитками, переважно червоними, зрідка синіми, інколи якимись іншими.
Червоний колір рушників – насичений, виразний й найбільш емоційний у декоративній композиції, а різноманітні дрібні сітчасті заповнення створюють ніби мерехтіння, відблиск кольору, суцільні ж стібки надають йому інтенсивності і від їх щільності залежить насиченість кольору, його яскравість. Один і той самий колір нитки, завдяки техніці виконання, перевтілюється то в яскраво червоний, то в рожевий, ледь розбавлений білим тлом. За рахунок неоднакового вбирання і віддзеркалення світла створюється враження деякої просторової глибини.
У цілому орнаментальний мотив дерева-квітки з чітко окресленим контуром ніби оповитий повітрям й випромінює червоний колір. Водночас поєднання червоної вишивки з білим тлом полотна надає рушникам мажорного звучання, святковості і урочистості
Для рушників центральної Полтавщини характерні легкість, вишуканість. В західній частині – композиція стає більш монументальною, відчувається переважання червоного завдяки тому, що ажурні заповнення змінюються щільним стібком. У східній частині краю у червоний колір вкраплюється синій, жовтий, іноді – зелений.
Техніка полтавського рушникового шва включає попередню прорисовку малюнка на полотні. Контур обводиться стебловим швом, а поле квіток, листків, птахів заповнюється “штапівкою”, “драбинкою”, “бігунцем”, утворюється декоративна єдність невеликих квадратів, ромбів, прямокутників, вертикальних смуг, хвилястих ліній, штрихів різної густоти. Така різноманітність елементів створює враження динаміки, внутрішнього руху, а нитки, покладені в різних напрямках, – гру червоного кольору, що випромінює сяйво.
Рушникові орнаментальні сюжети, мотиви складаються з рослинно-тваринних елементів, людських постатей, християнської символіки. Варіативність музейної колекції – виняткова. В ній відсутні однакові екземпляри, і все ж визначається кілька типових груп за композиційним рішенням:
– гілочка з розкладеним віттям, стилізованими квітами, графічно окресленою рамочкою;
– центральна квітка з трикутника, семи овалів, вазона, горщика, квітки з другорядним бордюром;
– центральне дерево-квітка з виразним бордюром і краями; дерево-квітка з птахами;
– двоголові орли з царськими атрибутами;
– християнські символи (янголи, чаші, хрести тощо);
– тематичні.
Рушники широко використовували у весільному, поховальному обрядах, при закладанні хати, а також мали літургійний зміст та найбільший ужиток знайшли, як хатня прикраса на стінах, іконах, картинах, над вікнами.
Підготувала ст. наукова співробітниця Галя Галян