Полтавщина – батьківщина кобзарства. Остап Вересай, Самійло Яшний, Михайло Кравченко закладали основи народного співу. Їх реально зобразив Остап Сластьон у графічних портретах, створивши невмирущу галерею кобзарських образів.

Уродженець Великої Багачки Федір Кушнерик запозичив і гідно зберіг традиції народних гомерів.

«Народився я в щасливому місці — у полі біля гречки. Мати жала гречку, на роботі й породила. Поклала у суконну спідницю, та поки донесла до хати, то й плечі мені постирала. Батько з матір'ю років двадцять робили у пана, косили пашню або сіно. Своєї землі не було. Тільки була маленька хата та хижка, ото й усе хазяйство. Городу було стільки, як обійти кругом хати. До шести років я бачив добре. Потім заболіли очі. Моя бабка повела мене до попа. Закапав піп мені чимось очі, то поки довели додому, я зовсім осліп…», — згадував Федір Данилович.

З малих літ у Федора проявився потяг до науки. Хоч і був сліпим, ходив до школи, знання отримував на слух. Батьки помітили його бажання вчитися музиці, тому викроїли п'ятдесят копійок і купили хлопцеві скрипку. А якось взяли Федька до Великих Сорочинців на ярмарок, там хлопця помітив відомий кобзар Михайло Кравченко й подарував йому свою кобзу, на якій Кушнерик грав усе життя, пройшов з нею майже півсотні тисяч верств. Його кобза звучала на весіллях, на вулицях Кременчука, Хорола, Полтави, Миргорода, Лубен, Києва, Ромен, Пирятина. Він співав думи «Про трьох богатирів азовських», «Про Кішку Самійла», «Про Олексія Поповича», пісні на вірші Тараса Шевченка і Степана Руданського.

Читати по Брайлю Кушнерик навчився в 37 років. Він складав пісні й думи про важке життя селян. В радянські часи створив думи «Зійшло сонце осіннє», «Про трактори», «Сніг розтав, вода стекла», поетичну розповідь про вбивство у Великих Сорочинцях та інші.

У 1939 р. Федора Кушнерика запросили в столицю на республіканську конференцію кобзарів і лірників, там прийняли до Спілки письменників України. Наприкінці 1940 р. широко відзначали 65-річчя від дня його народження й тридцятиріччя кобзарської діяльності. До Великої Багачки на святкові урочистості приїхали представники Академії наук України, письменницької спілки, громадських організацій. Був на зібранні і поет Павло Тичина, який виголосив промову про найстарішого українського кобзаря Ф. Кушнерика.

У головному музеї Полтавщини зберігаються спогади кобзаря, записані його сином Григорієм та монументальне панно «Сластьон і народні кобзарі», роботи різьбяра-миргородця Василя Кваші.

Підготувала ст. наукова співробітниця Галя Галян.

Для зображення використано портрет Федора Кушнерика авторства Опанаса Сластьона (1928).