Вже декілька років поспіль в епіцентрі культурної уваги українців перебуває творче молодіжне об’єднання МУР, і днями полтавці знову мали змогу відвідати їх виступи. Створене молодими митцями О. Хоменком, В. Ткаченком і М. Шмундиром у 2022 році, воно поставило собі за мету популяризацію української літератури через музику, театр і медіа, прагнучі зробити поетів і письменників минулого ближчими до молоді, перетворюючи їхні тексти на пісні, мюзикли та перфоменси. Назва об’єднання не випадкова, вона відсилає нас до історії, коли у повоєнній Європі у 1940-х роках ХХ століття вже існувала однойменна громадська організація.
Той, історичний МУР (Мистецький Український Рух) склався із українських письменників, які після Другої світової опинилися в таборах для переміщених осіб у Західній Німеччині, і став головним культурним центром української еміграції. Серед засновників МУРу були добре відомі нам тепер Іван Багряний, Юрій Шерех (Шевельов), Юрій Косач, Іван Майстренко, Улас Самчук, Василь Барка, Євген Маланюк, Докія Гуменна, Михайло Орест, Леонід Полтава. Були серед них і наші земляки. Тексти, написані й видані МУРівцями, сьогодні є хрестоматійними: «Тигролови» Багряного, «Еней і життя інших» Косача, «Старший боярин» Осьмачки, «Діти чумацького шляху» Гуменної. Організація стала символом супротиву в умовах втрати батьківщини, вона об’єднала митців, які прагнули не лише зберегти, а й оновити українське слово, ввести українську літературу у європейське культурне середовище, модернизувати її і підняти до розряду великих світових літератур.
«Ми ходили ще неочищеними після бомбардувань вулицями Фюрта, Штутгарта, Мюнхена, Байройта й вірили в ренесанс світу, в український – зокрема», –згадував літературний критик і мемуарист Григорій Костюк. Головною у творчості цих письменників була тема української людини в умовах історичних, умовах буття, умовах війни та еміграції. Вважалося необхідним показати взаємозв'язок особистості з масою і добою та вплив радянської системи на життя людини. Поширеним було змалювання України такою, якою вона була або могла бути без існування радянської ідеології. Звісно, це все надзвичайно актуальне для України і сьогодні.
За три роки свого існування (1945–1948) організація активно проводила з’їзди і конференції, збирала повні зали слухачів на літературні вечори, видавала альманахи, журнали і книжки. Співпрацювало із МУРом кириличне видавництво «Прометей» у Новому Ульмі, засновником якого був львівський журналіст Роман Паладійчук.
Одна із книжечок цього видавництва, а точніше, копія з оригінального видання 1947 року, волею випадку опинилася в нашому Науковому архіві. Привіз її у 1992 році із США разом із іншою виданою українцями діаспори літературою уродженець Полтавщини, громадський і політичний діяч на еміграції, журналіст, літературознавець Микола Омелянович Степаненко. Свого часу він був відповідальним секретарем редколегії альманаху «МУР», сам друкував у ньому вірші під псевдонімом Николай Угарті.
Збірка «Буря у МУРі» складена із памфлетів, пародій, епіграм і жартів, які супроводжували літературний процес і мистецьке життя письменників-емігрантів. Деякі мають політичний підтекст, деякі є сумною і злою сатирою, а деякі просто викликають посмішку. Цей цікавий архівний документ спонукає того, хто бере його до рук, зануритися глибше у той історичний момент, коли він створювався, щоб повніше зрозуміти написане.
А щодо паралелей від МУРу сучасного до МУРу історичного – без зайвих моралізувань – кожен історичний момент народжує своїх поетів і свою поезію, адже література – не лише мистецтво, а й дзеркало часу, у якому відбиваються наші тривоги і прагнення, мрії і настрої, стиль і ритми. Та коли вона створює мости між минулим і сучасним, між традицією і новаторством – це дорогого варте.
Підготувала наукова співробітниця наукової бібліотеки Світлана Капко
