Гришко Микола Миколайович (1901, м. Полтава – 1964, м. Київ). Ботанік, генетик, селекціонер. Академік АН УРСР (1939). Директор Інституту ботаніки АН УРСР (1933 – 1944). Голова Відділення біологічних наук (1940 – 1944), а згодом Відділення сільськогосподарських наук АН УРСР (1945 – 1948). Керівник розробки наукового проекту і перший директор (1944 – 1958) Ботанічного саду АН УРСР (нині – Національний ботанічний сад НАН України, який від 1992 носить ім’я вченого), одного з найбільших Ботанічних садів Європи.

Народився в сім’ї військового. Із спогадів його батька Миколи Володимировича – полковника царської армії, дворянина, рід Гришків походить із шляхетної козацької старшини. Засновником роду був Грицько-Пантюха Зарубайленко – писар Січі Запорозької. Згодом прізвище трансформувалось. Спочатку стало Гришков, а з 1918 р. – Гришко. Народився Микола у Полтаві у будинку по Бистрівському провулку, а жив і виховувався по сусідству, на провулку Гористому, на садибі дідуся по материнській лінії – С. І. Кисельова, колезького асессора, бухгалтера Товариства взаємного кредиту. Степан Іванович залишив добру пам'ять, збудувавши школу і до 1917 р. був її попечителем. Після смерті матері десятирічного Миколу віддали на навчання до Владикавказького кадетського корпусу, де служив його батько. У 1918 р. після однорічного навчання в гімназії, вступив до сільськогосподарського інституту в Харкові, але не маючи засобів для навчання, вже в наступному році переїхав до Полтави і влаштувався рахівником Губземвідділу. Після взяття Полтави білими М. М. Гришка мобілізували. Протягом двох місяців він навчався телеграфній справі в саперному підрозділі. Згодом став табельником в управлінні військового інженера, заготівельником дров. Невдовзі був евакуйований до Новоросійська, де дістав підроблені документи на ім’я Олександра Копа-Авдеєнко. За новим прізвищем переховувався в Криму, де працював робітником і садівником у Феодосії. Повернувшись до Полтави, працював на 2-му Держмлину в якості старшого рахівника з продподатку (1921). Згодом перейшов працювати до Полтавської сільськогосподарської дослідної станції (1922-1923). У 1923 р. відновив навчання, у Полтавському агрокооперативному політехнікумі (нині Полтавський державний аграрний університет), який закінчив з відзнакою у 1925 р. Як одного з найздібніших випускників для продовження навчання його направили на педагогічний факультет Київського сільськогосподарського інституту. Згодом М. М. Гришко успішно поєднував педагогічну та наукову діяльність. Спочатку в Майнівському сільськогосподарському технікумі на Чернігівщині. Працюючи тут він став першим вченим в Україні, який описав культурну флору Лісостепу України, зокрема овочеві і зернові культури. Викладацьку діяльність М. М. Гришко продовжив у Сумському педагогічному, Чернігівському, Глухівському, Київському сільгоспінститутах, а з 1944 р. – Київському державному університеті імені Тараса Шевченка. В останньому очолював кафедру генетики й селекції. За період викладання у вищій школі опублікував українськомовний підручник «Курс загальної генетики» (1933). Вагомий вклад вчений зробив своєю дослідницькою роботою. З 1931 р., очоливши відділ селекції Всесоюзного інституту коноплярства у Глухові, на основі проведених генетичних досліджень із зміни спадковості у рослин, вивів сорти однодомних конопель, які давали на 30-50% більше волокна і були придатні до механізованого збирання. Це відкриття принесло досліднику всесвітню славу. Його методику використовували селекціонери Німеччини, Франції, Угорщини, Польщі, які вивели ряд цінних сортів однодомних конопель.

У роки Другої світової війни М. М. Гришко очолив Інститут ботаніки АН УРСР в евакуації, одночасно займав посаду заступника директора Чишминської сільськогосподарської дослідної станції в Башкірії. Проводив велику роботу з організації продовольчих ресурсів та заготівлі сировини лікарських рослин для фронту. У 1945 р. очолив створений у складі Академії Відділ сільськогосподарських наук. М. М. Гришко був одним з тих вчених, який активно боровся з теорією Т. Д. Лисенка, ніколи не відмовлявся від своїх переконань, за що у 1948 р. був звільнений від виконання обов’язків Голови відділу сільськогосподарських наук і, фактично, позбавлений займатися генетикою. Першопричиною розгрому класичної генетики в Україні став підручник М. М. Гришка та Л. М. Делоне «Курс генетики» (1938).

Важливим етапом у науковій та організаторській діяльності М. М. Гришка стала надзвичайно важка і відповідальна робота з відновлення будівництва і наукової роботи Центрального республіканського ботанічного саду, який з липня 1944 р. став існувати як самостійна установа у системі Академії наук України, а М. М. Гришко був призначений його директором. Двадцять років життя він віддав розбудові Саду, не доживши лише кількох місяців до його офіційного відкриття у 1964 р. Національний ботанічний сад імені М. М. Гришка, що розкинувся на мальовничому березі Дніпра у Печерському районі Києва, є не тільки значною науково-дослідною установою, відомою зеленою пам’яткою України, а й живим пам’ятником нашому землякові.

Багата наукова спадщина вченого. Йому належить близько 150 друкованих праць з генетики, селекції, акліматизації та інтродукції рослин, за його редагуванням видано низку збірок і монографій, Він виховав численний загін науковців – 40 кандидатів і докторів наук.

З Полтавою вченого поєднували родинні зв’язки. Довгі роки тут проживала рідна сестра вченого, відома у місті вчителька історії – Анфіса Миколаївна Гришко-Богменко. Її син, небіж М. М. Гришка, Б. К. Гришко-Богменко – ботанік, кандидат сільськогосподарських наук, професор, у 1958 – 1969 рр. працював у Ботанічному саду.

М. М. Гришко мав тісні стосунки зі знаними полтавцями, зокрема, з відомою родиною Іллічевських – батьком – Олімпієм Олександровичем, та сином – Сергієм Олімпійовичем. Останній – відомий український ботанік, завідуючий природничим відділом Полтавського краєзнавчого музею (1936 – 1938), доводився хрещеним батьком старшої доньки М. М. Гришка – Галини.

На Полтавщині він підтримав проект створення дендропарку Лубенського лісотехнічного технікуму (коледж), допоміг йому з посадковим матеріалом та насінням (1952). Особисто оглянув переданий до системи Ботанічного саду АН УРСР Устимівський дендропарк і склав план його діяльності та штатний розклад (1952).

У пам'ять про видатного вченого, земляка названо нову вулицю Полтави (1999). На території Ботанічного саду Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка встановлено пам’ятний знак (2001), на навчальному корпусі № 3 Полтавського державного аграрного університету відкрито меморіальну дошку (2002). У Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського створено іменний фонд вченого, до складу якого увійшли: посмертна маска М. М. Гришка, листи доньки вченого Галини Миколаївни до музейників, матеріали Перших Всеукраїнських читань, присвячених пам’яті академіка М. М. Гришка (2001), наукові праці, світлини.

Див.: Самородов В .М., Кигим С. Л. Полтавський вимір Національної академії наук України (1918 – 2018): Події. Постаті. Пам'ять / наук. ред. В. М. Самородов. – Полтава: Дивосвіт, 2019. – С. 111 – 112.

Світлини із зібрання Національного ботанічного саду ім. .М. М. Гришка НАН України. Передано кандидатом істор. наук, ст. науковим співробітником Н. В. Чувікіною.

Підготувала Світлана Кигим – старший науковий співробітник ПКМ імені Василя Кричевського.