Володимир Сиченко взяв за псевдонім дівоче прізвище дружини – Малик. Узяв, як вона пророкувала, на щастя. Вона загадала, що цей псевдонім принесе її чоловікові успіх на літературній ниві, і не помилилася.
Народився Володимир Кирилович 21 лютого 1921 р. у с. Новосілки Макарівського району в селянській родині. У сусідньому селі Ясногородці закінчив середню школу, а в 1938 р. вступив на філологічний факультет Київського університету. Тоді ж почав складати вірші. Відвідував літературний гурток при журналі «Молодий більшовик» (згодом «Дніпро»), керівником якого був головний редактор часопису талановитий поет Андрій Малишко.
У 1940 році в журналі була надрукована перша добірка віршів, на літо 1941-го готувалася друга. Дев’ятнадцятирічний юнак вступав у літературу. На жаль, не пощастило. Війна. Народне ополчення – спочатку під Києвом, потім – під Харковом. Важке поранення і гітлерівські табори. Юнак уже не сподівався вижити, але вижив – молодість перемогла.
Тяжко хворим повернувся до рідного села. Батьківська домівка з радістю прийняла в обійми виснаженого юнака. Мати виходила сина.
У 1950 р. закінчив університет, згодом одружився. 1953-го переїхав із Київщини на Полтавщину до стародавніх Лубен, де й пройшло його довге творче життя.
Першим доробком молодого вчителя став віршований твір для дітей – легенда-казка «Журавлі – журавлики» (1957 р.), який із задоволенням читали і діти, і дорослі. Згодом побачили світ його історичні поеми і легенди – «Чарівний перстень», «Месник з лісу», «Червона троянда», «Микита Кожум’яка», «Воєвода Дмитро». Та широка популярність прийшла до письменника, коли почав писати прозою. Його історичні романи стали дорогоцінним набутком вітчизняної літератури. Певно немає потреби представляти його історичні романи «Князь Кий», «Черлені щити», «Горить свіча», тетралогію «Таємний посол». У своїх романах В. Малик звертався до важливих, складних і недостатньо вивчених подій минулого, яким належала особлива роль у житті українського народу, об’їздив всю Україну, шукаючи відповіді на запитання, над якими протягом багатьох років працювали історики та літературознавці. Твори В. Малика – це не лише дорогоцінний внесок у вітчизняну літературу, але й, що надзвичайно важливо, історичні розвідки, які сприяли ліквідації білих плям у нашому минулому. «Всі свої найголовніші твори я написав з однією метою – виправити духовний хребет нашого народу, – так стисло і образно сформулював суть своєї творчості на сторінках свого щоденника сам письменник. А в іншому разі він висловився про це ще чіткіше: «Народ, який не знає своєї історії не може називатися народом. Це просто населення. Термін «український народ» намагалися обійти, вживати якомога рідше. Правдива історія була під десятками замків. Нині постало питання про те, щоб відродити національну свідомість нашого народу. Найкоротший шлях до цього – розповісти правду про нього, його минуле, ознайомити його з документами, писемними . та іншими історичними джерелами».
Науковці Полтавського краєзнавчого музею шанують пам'ять прекрасного письменника і видатного українця Володимира Кириловича Малика. У зібранні музею зберігаються особисті документи автора, історичні романи. Серед них: зошит-записник, блокнот-записник, дипломна робота, рукопис незакінченого роману «Чорнобривці» (спогади), який був останнім у творчості письменника. Це розповідь про страдницьку долю письменникових однолітків, їхню звитягу під час другої світової війни (1941-1945р.р.) подібно до «Прапороносців» та «Людина і зброя» Олеся Гончара. У книжковому зібранні авторські книги письменника з дарчим написом: «Полтавському краєзнавчому музею В. Малик». З особистих речей зберігаються предмети одягу письменника.
