За останні тридцять років про талановитого археолога, мистецтвознавця, етнолога Вадима Щербаківського стало відомо широкому колу читачів, і сьогодні, коли від дня його народження нас віддаляє 150 років, краще зрозуміти його роль і внесок в українську та світову науку.
В. Щербаківський послідовно йшов до давно визначеної мети, не зраджуючи своєму покликанню, мистецькому захопленню й науковій праці. Через усі життєві прикрощі й трагедії проніс він невгасиму любов до українського народного мистецтва, безперервно студіюючи праісторію України. Саме ця наполеглива праця й невичерпне прагнення популяризувати українську творчість наповнювало сенсом життя вченого до останніх днів. Він був один з небагатьох учених, хто покинув батьківщину, котрий здобув європейське визнання виключно завдяки своїм студіям з україністики, брав участь майже в усіх міжнародних наукових з’їздах та конгресах у царині своїх наук, і в тому ніхто з емігрантів не міг зрівнятися з ним.
Творча доля вченого тісно пов’язана з Полтавським краєзнавчим музеєм: 1912 рік поклав початок новому етапові життя й діяльності В. Щербаківського – десятилітньому перебуванню в Полтаві й завідуванню археологічним відділом місцевого Природничо-історичного земського музею. Власне тоді й починається планомірне археологічне вивчення Полтавщини і фахова робота музею в цьому напрямі. До 1912 року в археологічному відділі було 1270 експонатів, а на 1917 рік його збірка становила вже 5000 одиниць, систематизованих й каталогізованих. Вчений дослідив 50 курганів епохи бронзи й скітського часу, 250 курганів часів Київської Русі й зібрав 10000 матеріальних пам’яток. Крім того вивчав народну архітектуру Полтавщини й Лівобережжя, описував церковні старожитності, збирав етнографічні матеріали й зразки народного мистецтва. Полтавський період був найбільш плідним етапом його творчої діяльності.
У споминах наш видатний попередник описав буремні (1917-1922) роки, діяльність земців, музейників та чекістів, а також відкриття музейної експозиції у 1920 році, від якої, і особливо етнографічного відділу, був у повному захопленні і красою килимів, і кераміки і всього іншого. А експедиційні небезпечні подорожі Полтавщиною в часи громадянської війни та революції пішки, з Полтави до Яресьок і з Гадяча до Полтави в пошуках раритетів, просто вражають нас – сучасників.
Вадим Щербаківський, якого колеги цінували за інтелект і душу, зробив чимало аналізів і, зокрема, вперше математично довів, оптичну ілюзію пов’язану з церковним верхом типу «залом». Завдяки нахилу всіх граней основного зрубу та призматичних частин верхів до середини, ці верхи і храми в цілому виглядають на 20 відсотків вищими, ніж насправді.
До нього в Прагу (1943 р.) приїздила онука В. Г. Кричевського - Катерина, яку він з приємністю знайомив із чеською столицею, її цікавинками, а сам Вадим Михайлович у Парижі зустрічався зі старшим сином автора українського модерну, чудовим акварелістом – Миколою.
В. Щербаківський 1951 р. переїхав до Лондона (Велика Британія), перебував під опікою Союзу українців у Великій Британії. Помер у Брайтоні 18 січня 1957 р., похований у Лондоні.
Підготувала Г. Галян, старша наукова співробітниця відділу етнографії музею
Фото:
2. К. Кричевська і В. Щербаківський. Прага, 1943 р.
3. В. Щербаківський і М. Кричевський, 1950-ті рр.
