Павло Гнатович Житецький народився в Кременчуці 23 грудня 1836 р. (4 січня 1837 р.). Він був сином священника, але пов’язав своє життя з філологією. У царині науки про слово він здійснив низку феноменальних проривів і сформулював групи дослідницьких проблем для наступних поколінь філологів.

 До Житецького ніхто не займався систематичним аналізом історичної фонетики української мови. Його найвідоміше дослідження ґрунтується на тексті ілюстрованого прекрасними мініатюрами (див. зображення 2, 3) Пересопницького Євангелія (протягом 1919–1940 рр. зберігалося в Центральному пролетарському музеї Полтавщини, тепер – Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського).

Павло Житецький піддав національну реліквію ґрунтовному філологічному аналізові. Він з’ясував, що текст ХVI cт. уже містив елементи розмовної мови. У подальшому Житецький встановив, що протягом ХVII–ХVIII cт. одночасно функціонували три мови: слов’яноруська (або церковнослов’янська), книжна українська (мова художньої літератури та ділових паперів), народна розмовна мова.

Житецькому належить розробка теорії та практики перекладів українською мовою творів світової літератури. Паралельно він проаналізував звукову історію української мови. Житецький лінгвістично обґрунтував концепцію її безперервного розвитку, досліджував народні думи та мову Григорія Сковороди. Саме Житецький стояв біля витоків підготовки словника української мови. Зараз це видання відоме як словник української мови за редакцією Бориса Грінченка.

Житецький доклав руку до створення сучасного правопису. Ми всі зазнаємо впливу ідеї цього філолога, оскільки під час написання будь-якого тексту користуємося літерою «є». Звичайно, цей звук уже вживався в усному мовленні на момент досліджень Житецького, але не відображався письмово. Саме Житецький запропонував передавати йотований звук літерою «є» на письмі.

Науковець був дійсним членом Історичного товариства Нестора-літописця (1879 р.). Він двічі здобував Уваровську премію (1877 та 1890 рр.). За видатні досягнення в галузі філології дослідника було обрано член-кореспондентом Петербурзької Академії Наук (1898 р.).

Кожна окрема праця «гросмейстера від філології», як називав його композитор Микола Лисенко, присвячена новій проблемі й здійснена на неперевершеному методичному рівні. Житецький помер 18 березня 1911 р., але його роботи не втратили своєї актуальності й сьогодні.

Підготувала Олена Замура, кандидат історичних наук, науковий співробітник науково-дослідного відділу історії пізнього середньовіччя та нової історії.