У ці літні бурхливі дні згадуємо поета, що оспівував природу нашого краю з найкращих сторін. Іван Оникійович Вирган (справжнє прізвище Вергун) — український поет, новеліст, перекладач.
Народився 14 червня 1908 року в с. Матвіївка Золотоніського повіту Полтавської губернії (нині с. Кліщинці на Черкащині) в сім’ї хліборобів. Навчався у Матвіївській початковій та Вереміївській семирічній школах. Після закінчення Кременчуцького педагогічного технікуму вчителював, служив у Червоній Армії. 1940 року закінчив філологічний факультет Харківського університету.
Друкувати вірші почав 1929 року. У 30-ті роки заявив про себе як активний і талановитий поет. По ниві літературної словесності йшов сорок років, видавши біля двадцяти книг лірики, шліфуючи в кожній книзі свої твори та поліпшуючи їх. Видав збірки «Озброєна лірика» (1934 р.), «Сад дружби» (1935 р.), «Щастя-доля» (1938 р.), поему «Джигіти» (1937 р.). До Спілки письменників прийнятий 1936 року, яка восени 1940 року командирувала його до Чернівців уповноваженим для роботи з місцевими літераторами. У листопаді того ж року заарештований органами НКВС УРСР за наклепницьким доносом Дмитра Косарика, в якому звинувачувався у злісній антирадянській пропаганді. Йому інкримінували організацію злочинної банди в Чернівцях. Незважаючи на застосування до нього залякувань і тортур, виним себе не визнав. Засуджений на 10 років виправно-трудових таборів. Покарання відбував у Печорських таборах, районі Воркути.
17 липня 1944 року справу переглянуто, Івана Виргана було достроково звільнено. Він повернувся до сім’ї, а з жовтня 1944 року служив у діючій армії. В січні 1946 року демобілізований. Зайнявся літературною працею. Видає книги: «Поворот сонця на літо» (1947 р), »Матвіївка над Сулою» (1949 р.), «Квітучі береги» (1950 р.), «Країна щастя», «Василина», «Над Сулою шумлять явори», «Даринка з братиком», «Вибрані твори», лірика війни «Тихо і темно в землянці». Значне місце у творчості письменника посідає інтимна лірика. Поезії «Ще дерева не розквітали…», «Чого ти раптом знітилась…» звучать як народні пісні. Проникливий лірик, поет, що черпав енергію з глибинних народних традицій. Він є справжній самобутній тонкий художник, вдумливий філософ і одночасно співець «нового світу, нового життя». Неодноразово номенклатурна критика звинувачувала І. Виргана у «відірваності від сучасної соціалістичної дійсності», хоча його творчість високо поціновувалася українськими поетами, зокрема М. Рильським та П.Тичиною. Максим Рильський писав про письменника: «Іван Вирган — справжній поет. Квіти і плоди, які несе людям Іван Вирган, свіжі,запахущі, вкриті ранковою весною».
Іван Вирган займався художнім перекладом, вивчав народну і літературні мови, був співавтором «Російсько-українського фразеологічного словника» разом із Марією Пилинською, який публікувався в журналі «Прапор».
В зібранні Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського зберігається добірка книжкових видань літературних творів полтавця Івана Виргана: поєзії «Поворот сонця на літо», оповідання «Краса», поєзії «Країна щастя», «Вибране», оповідання «Василина», вірші, новели, переклади «В розпалі літа».
Іван Оникійович підтримував теплі дружні стосунки з полтавським літератором Олесем Юренком,син якого, Юрій свого часу передав музею літературний та архівний фонд батька, в якому знайшли місце книги Івана Виргана з дарчими написами: «Дорогому Олесеві Юренку, моєму землякові, милій людині, прекрасному поєтові на знак давньої сердечної приязні і любові. Іван Вирган. 20.10.59 р.».
«Любому Олесю Юренкові на згадку про нашу першу і дуже приємну зустріч в славному місті Полтаві від автора. І. Вирган. 24.11.49.».
«Олесю Юренко з дорогою душею дарую цю книжку пробач,що пізно. І.Вирган. Харків. 6. 08. 52 р.».
«Ще одну книжечку любому Олесеві від Івана 20 серпня 1966 року. І. Вирган».
Підготувала Наталія Шумейко — наукова співробітниця Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського.