Продовжуємо публікацію матеріалів уніфікованих паспортів експонатів документально-речового фонду В. О. Трегубова.

Макет церкви святого Миколи Чудотворця у Полтаві

Культ святого Миколи прийшов на українські землі разом із християнської вірою у другій половині ХІ сторіччя. В українських церквах цей святий вшановується через свою добродійну любов і щире милосердя. Важливим для українських християн була віра у заступництво святого Миколи перед небезпекою, що виходила із степів Дикого Поля.
Історія полтавської Миколаївської церкви сягає у глибину догубернських часів.
На південному схилі гори Мазурівки, що з 1640-х років перебував у межах Полтавської фортеці, спорудили першу дерев’яну Миколаївську церкву. Вона відома з 1669 року, стояла на плато Миколаївської гірки, була чотирикутною у плані, невеликою за розмірами. Знаходилася поблизу в’їзної брами та дозорної башти у безпосередній близькості до Мазурівського бастіону.
У 1680-х роках коштом полковника Полтавського полку Павла Герцика її замінили новим дерев’яним тридільним і триверхим храмом в ім’я Святого Миколи, який згорів під час пожежі 28 травня 1758 року.
На місці знищеного храму заложили новий – мурований однобанний тетраконховий в ім’я святого Миколи. Будівництво здійснювалось на замовлення полтавських козаків та міщан із дозволу Київського митрополита Арсенія Могилянського і завершилося освяченням 8 травня 1774 року.
Сама будівля храму-фортеці мала унікальні стильові характеристики і являла собою вишуканий твір української барокової архітектури ХVІІІ сторіччя. Миколаївська церква, зведена під орудою мурара Стефана Стабанського, була однобанною, квадратною в плані, безстовпною. За типом належала до квадрифолієвих тетраконхів з розвиненими екседрами і зменшеним четвериком, що ніс високий восьмерик бані. Центричність композиції підкреслювалась активно вираженими ярусами, що звужувались догори і, таким чином, створювали певну пірамідальність образу і силуету.
Миколаївська церква була зразком при зведенні Троїцької церкви у Диканьці та Іллінської у Новомиргороді.
У 1784 році біля церкви була зведена квадратна у плані, окремо стояча мурована двоярусна дзвіниця у пізньобароковій стилістиці Єлизаветинської доби. За композицією і образним вирішенням ця споруда перегукувалась із відомими київськими дзвіницями – Покровської церкви на Подолі та на Ближніх печерах Лаври (архітектор І. Григорович-Барський).
З часом приміщення історичного тетраконху Миколаївської церкви стало замалим для численних парафіян і у 1855 році храм реконструювали шляхом прибудови до західного фасаду двоповерхової базиліки. Опікувався реконструкцією і надавав кошти староста церкви купець М. Вакуленко.
Проект виконувався у Санкт-Петербурзі. Передбачалося розібрати західну апсиду з конхою та прибудувати двоповерхову базиліку. Реалізоване в натурі будівництво мало суттєві відмінності від Петербурзького проекту у бік спрощення. Наприклад, за проектом західний фасад оздоблювався розвиненим чотириколонним портиком на стилобаті на всю висоту будівлі, а з південного та північного фасадів планувалось утворення додаткових бічних входів.
Після встановлення у 1920 році у Полтаві радянської влади Миколаївський храм залишався діючим. Але вже у 1937 році тетраконховий об’єм Миколаївської церкви та дзвіниця були висаджені у повітря. Двоповерхову базиліку, що залишили для подальшої експлуатації, передали технікуму деревообробної промисловості. У колишній церкві розмістили спеціальні верстати, які під час роботи створювали підсилені вібрації основи, фундаментів, стін, що вже постраждали від знищувального вибуху. Діяльність технікуму припинилась влітку 1941 року у зв’язку із початком військових дій в Україні.
З 19 грудня 1941 року, під час німецької окупації, у Миколаївській церкві відновилось богослужіння. Після війни громада була офіційно зареєстрована відповідними органами радянської влади. Протягом 1945–1960 років храм був діючим і належав Українській Автокефальній Православній Церкві.
10 вересня 1960 році рішенням виконавчого комітету Полтавської обласної ради громаду зняли з реєстрації, а приміщення передали художньо-виробничому комбінату для розміщення у ньому художніх майстерень.
Повернення базиліки громаді Миколаївської церкви Української Православної Церкви Київського Патріархату відбулось у 1993 році. Тепер громада перебуває у складі Православної Церкви України.
У 1994 році у проектно-дослідницькій майстерні «Храм» під науковим керівництвом архітектора Валерія Трегубова розпочалася робота з відтворення знищених Миколаївської церкви та її дзвіниці. У першу чергу був розроблений ескізний проект відновлення тетраконхового храму з макетом у співавторстві з архітектором С. Шпікою.
До 1996 року майстерня підготувала концепцію реставрації, реконструкції та розвитку комплексу Миколаївської церкви. Першим кроком до натурної реалізації проекту стали розкопки і дослідження залишків дзвіниці храму, на основі яких у 2001 році В. Трегубовим у співавторстві з архітекторкою О. Бєлявскою був виконаний ескізний і робочий проект реконструкції знищеної пам’ятки. Важливим елементом реконструкції і розвитку комплексу стало проектування відтворення історичної мурованої огорожі зі святими воротами. На жаль, усі проектні розробки залишилися не затребуваними і не реалізованими в натурі.
Макет мурованої церкви святого Миколи Чудотворця на Миколаївській гірці у Полтаві та макет дзвіниці виконані з паперу, у масштабі 1:100. Виконавці макету церкви В. Трегубов (автор проекту відтворення), С. Шпіка (співавтор проекту). Габаритні розміри 33×33×40 см, час виготовлення 1994 рік. Макет дзвіниці виконувала Т. Клюк 2001 року. Його габарити 20,3×20,3×26,4 см.
До 2015 року макети зберігалися у проектно-дослідницькій майстерні «Храм», 2017 року передані на зберігання до Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського.

Оксана Бєлявська