Іван Макарович Гончар (1911-1993) — український скульптор, графік, маляр, етнограф, колекціонер. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1960), народний художник УРСР (1991). Лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Шевченка (1989).

Зібрав велику колекцію етнографічних матеріалів, творів народного мистецтва, створив перший в УРСР приватний музей, який облаштував у власному будинку, спорудженому на виділеній Спілкою художників УРСР землі — неподалік від Києво-Печерської Лаври.

Іван Гончар почав збирати колекцію в кінці 1950-х і нею були закладені підвалини потужної твердині українства. З подорожей по Україні художник привозив предмети народної творчості, у 1970-х роках часто заходив до Полтавського краєзнавчого музею, спілкувався з науковцями історичного відділу, особливо з поеткою Ганною Величко. Пізніше авторка цієї публікації зустрічалась із ним на наукових конференціях у Києві.

Полтавщина була Меккою народних скарбів для багатьох музеїв, музейників, діаспорян, і в колекції Івана Гончара вона представлена найпотужніше. Саме в цьому хатньому музеї столиці Іван Дзюба,  український літературознавець і громадський діяч, усвідомив себе українцем, а його твір «Інтернаціоналізм чи русифікація?» з тонким, ерудованим і безжальним аналізом теорії й механіки русифікації в Україні, став програмним для кількох поколінь.

Похований патріот Іван Гончар у Києві на Байковому кладовищі, поруч із могилами Івана Світличного та Івана Миколайчука.

Того ж року (1993) хатній музей Івана Гончара став державним.

Галина Галян – старший науковий співробітник Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського