Цього року згідно постанови Верховної Ради «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2021 р.» святкуємо ювілей письменника і мандрівника ХVІІІ ст. Василя Григоровича-Барського. Маловідомий ченець, життя якого, було сповнене дивовижних подорожей, залишив нам цікавий літературний спадок. Зараз його рукопис зберігається в Національній бібліотеці імені В.І. Вернадського (світлина автографа долається).
Василь Григорович-Барський народився 1701 р., був сином купця. До речі, у цій родині виросли талановиті діти. Іван, молодший брат Василя Григоровича-Барського (1713–1791 рр.), прославився як архітектор світських та церковних споруд. Зокрема, він працював над проектами водогону київського Подолу (1748–1749 рр.), Покровської церкви (1766 р.), Петропавлівської надбрамної церкви у Межигірському монастирі (1772–1774 рр.). Сам же Василь Григорович-Барський навчався у Київській академії, де оволодів латиною (загальноприйнятою мовою спілкування усіх освічених людей того часу). У 1723 р. непереборне бажання продовжувати навчання спонукало молодого чоловіка вирушити до Львова усупереч батьківській волі.
Саме в цьому місті розпочалися пригоди й далекі подорожі Василя, які тривали чверть століття. Осіб православного віросповідання не приймали до місцевого єзуїтського колегіуму, тому молодий чоловік приховав своє походження й назвався вигаданим прізвищем «Барський» (родина його батька колись дійсно переїхала до Києва з міста Бар). Обман швидко розкрився й студента вигнали з колегіуму. Однак мандрівний спудей не бажав повертатися додому. Він прийняв запрошення приятеля по Київській академії супроводжувати його на прощу до Риму. Пішки паломники дісталися Вічного міста.
Після цього Григорович-Барський вирішив продовжити свої мандри. Він відвідав Венецію, Відень, Єрусалим, Олександрію, Салоніки, гору Афон. У Дамаску Василь прийняв чернечий постриг та був висвячений на іподиякона. Мандруючи узбережжям Егейського моря, Григорович-Барський досконало вивчив грецьку мову й навіть уклав греко-латинську граматику.
У 1738 р. за протекції випускника Київської академії Костянтина Політанського, священика російської дипломатичної місії у Високій Порті, Василь Григорович-Барський переїхав до Стамбула. У подальшому він теж займався священицькою діяльністю при посольстві. Однак 1747 р. між ним та новим резидентом російського уряду Адріяном Неплюєвим відбувся конфлікт. У результаті цих напружених взаємин автор «Мандрів» мусив терміново залишити столицю Османської імперії та податися до Києва. Після повернення додому Григорович-Барський прожив недовго й відійшов за межу вічності 18 жовтня 1747 р.
Від більшості мандрівників Григорович-Барський відрізнявся тим, що вів докладні записи про все, що бачив і куштував. Наприклад, майбутнього іподиякона вразив надзвичайно смачний білий хліб, який йому подавали як милостиню в Італії. У той же час Григорович-Барський зазначив, що чорного житнього хліба він там взагалі не знайшов. Таким чином, його рукопис містить цінну інформацію для дослідників історії релігій, соціальної історії, культурологів. У моїй дослідницькій діяльності праця Григоровича-Барського використовувалася для вивчення раціону населення Гетьманщини.
Текст «Мандрів» свого часу привернув увагу археографів і неодноразово публікувався упродовж ХVIII–ХХ ст. Отож, усі зацікавлені особи мають змогу ознайомитися з цією книгою, щоб скласти власну думку про її зміст.
Підготувала Олена Замура, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник науково-дослідного експозиційного відділу пізнього середньовіччя та нової історії Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського.
