До 150-річчя з дня народження Лесі Українки (Косач-Квітки Лариси Петрівни; 13(25).02.1871, м. Новоград-Волинський, тепер Житомирської обл. – 19.07 (1.08).1913, м. Сурамі, Грузія, похована в Києві).
«Соntra spem spero!», «І все таки до тебе думка лине», «Мріє, не зрадь!», «Блакитна троянда», «Кассандра», «У пущі», «На полі крові», «Руфін і Прісцилла», «Лісова пісня»…
Її вірші та поеми, драматичні та прозові твори – водночас вразливо-ніжний і збурений світ палкої душі. Писати, долаючи нестерпні тілесні муки, під силу лише Прометеям. Леся Українка несла свій вогонь творчості не спиняючись, намагаючись якнайбільше сказати не лише в царині літератури, а й в перекладацькій справі, фольклористиці, громадському рухові. Бо Слово – її єдина зброя – непоборне та влучне. Воно й зараз бентежить, хвилює і змушує задуматися над одвічними питаннями: життя і смерті, кохання і зради, патріотизму, честі, обов’язку… Випестувана на кращих традиціях Драгоманівського та Косачівського роду, в нерозривному зв’язку з видатними культурними діячами М. Лисенком, М. Старицьким, І. Франком, а найбільше рідним народом, Леся Українка вважала за обов’язок зберегти його безцінні усно-пісенні скарби, закликати даремно не нарікати на свою нещасну долю, а краще братися до роботи, змагатися за нове життя.
Україну любила палко, особливо прагнула до улюбленого краю, перебуваючи в далеких містах і країнах в останні роки свого життя.
Леся Українка була тісно пов’язана з Полтавщиною, звідки походив рід її матері Ольги Драгоманової (письменниці Олени Пчілки). Гадяч, Зелений Гай та Полтаву в родинних та громадських справах відвідувала від 1883 до 1906 років і обожнювала ці місця, зокрема, Зелений Гай, вважаючи його наймальовничішим краєм. Тут народилися її вірші «Порвалася нескінчена розмова», «Забуті слова», «Де поділися ви, голоснії слова» та ін.
Нині її драматичні твори йдуть на сценах українських театрів, за кордоном. Багато поезій покладено на музику. У. Скорульський і Г. Жуковський створили балети «Лісова пісня», В. Кирейко – однойменну оперу, В. Губаренко – балет «Камінний господар», Л. Дичко – балет «Досвітні вогні». Існують кінофільми «Лісова пісня» (1961, режисер В. Івченко; 1981 – Ю. Ільєнко), науково-популярні фільми.
До ювілею великої поетеси у Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського відкрилася експрес-виставка «Довго щирими сими словами до людей промовлятиму я…». На ній представлені світлини й фоторепродукції з життя письменниці та її перебування в Гадячі, Зеленому Гаю, членів родини Лесі. А також авторські твори та дослідження про неї, роботи народних майстрів Полтавщини, які увічнили образ Лесі Українки – Лариси Петрівни Квітки-Косач, у вишивці, дереві тощо.
Ганна Барська, завідувачка відділу історії пізнього середньовіччя та нової історії Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського.
Олеся Васецька, старший науковий співробітник Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського.