На щедрій полтавській землі, у Градизьку, 6 березня 1931 р. народився Білаш Олександр Іванович – видатний український композитор жанрів класичної та популярної музики.
Виріс у селянській родині. Сашка дуже любила бабуся, називаючи його «мій єдиний місяць у небі». Мама, Євдокія Андріївна (у дівоцтві Тонкошкур), гарно співала, батько Іван Опанасович, колгоспний бухгалтер, добре грав на балалайці, гітарі та інших інструментах. Любов до пісні і музики вони передали сину. Свою першу скрипку маленький Сашко втопив у колодязі бо… «нявчала, мов кіт»… А згодом він уже перевертав віника й удавав, що грає. Відомий градизький майстер-музика Антон Гапоненко зробив для Сашка гармошку.
До школи хлопчик пішов у 1937 р., у шість років, за компанію. Так сталося, що ватага його друзів ішла до школи, а Сашко, хоч і був менший за віком, домігся, щоб і його зарахували до першого класу. Школа була заснована у 1913 р. як церковно-парафіяльна школа для хлопчиків. Саме у школі №1, за сучасною адресою: смт. Градизьк, вул. Борисівська 112, навчався Олександр Іванович Білаш. Захоплення музикою було таке сильне, що навіть навчання в школі видавалося марнуванням часу. Багато років по тому до Градизька записувати інтерв’ю з Білашем приїхала полтавська радіожурналістка Віра Олександрівна Чазова. Поцікавилась у мами композитора: як так сталося, що змалечку її син захопився музикою? «Винуватцем» Євдокія Андріївна вважала сусіда. Той привіз з війни трофейний акордеон: «Грає у дворі. А Сашко ж біля нього слину пускає. Потім почав благати: «Мамо, так хочу акордеона!»… Грошей на інструмент в сім’ї не було. Батько не повернувся з фронту. Підставляти плече, як кажуть, було нікому. «І що ж ви думаєте, Віро Олександрівно? – продовжила Євдокія Андріївна, − я ж продала корову і купила Сашкові акордеон». Ледве дочекавшись закінчення 9-го класу, хлопець намагався вступити до Полтавського музичного училища, проте не був прийнятий «через відсутність музичного слуху».
У 1947 р. Олександр Білаш приїздить до Києва, починає навчання у Київській музичній школі для дорослих, де викладачами працювали брати Платон та Георгій Майбороди. Своїм вчителем Олександр Іванович вважав Платона Майбороду, з яким товаришував усе життя. Щоб прожити у столиці, розвантажував вагони на вокзалі, підробляв у школах, грав у ресторанах. Після першого року навчання вступив на другий курс Житомирського музичного училища ім. В. С. Косенка. Третій і четвертий курси скінчив за один рік. У 1951–1957 рр. навчався на композиторському факультеті Київської консерваторії (нині Національна музична академія України імені П. І. Чайковського) по класу композиції у М. М. Вілінського. У 1956 – 1961 рр. – викладав у Київському педагогічному інституті. З 1962 р. – член Спілки композиторів УРСР. З 1968 р. – заступник голови правління Спілки, у 1976 – 1994 рр. – голова правління Київської організації.
Свою дружину, Ларису Остапенко (згодом солістку Національної філармонії України), Олександр Іванович зустрів у консерваторських коридорах. Вона стала першою виконавицею його пісень, які потім блискуче виконували Людмила Зикіна та Діана Петриненко. У родині композитора народилося дві доньки – Оксана та Олеся. Діти Білашів розповідали, що попри можливості, їх «курортними морями» був Градизьк, гора Пивиха, яку так любив тато, бабусина хата. Вона стоїть і зараз. Посеред двору – липа, яка з кореня має чотири самостійні крони. Більше 60 років тому її посадив Олександр Білаш. Вона виросла як символ – батько, мати та дві доньки.
У робочому кабінеті усе так, ніби господар десь вийшов на хвилину. На стіні – панно, коване з металу, вишитий портрет Тараса Шевченка, гравюри друзів-художників. Тут книжки, записи, диски, подарунки. Тут живе дух композитора.
Найулюбленішим місцем у дитинстві Олександра Івановича була гора Пивиха, що височіє на околиці Градизька. Саме там він черпав наснагу, яка і надихала в подальшій творчості. Тож не дивно, що культурно-мистецьке свято "Пісенне джерело", яке у 2000 р. започаткували Герой України Олександр Білаш та Берегиня української пісні, народна артистка України Раїса Кириченко вже багато років проходить саме на горі Пивисі. Тут виступають як численні самодіяльні колективи з усієї Полтавщини, так і вже визнані професійні виконавці.
Творчий доробок Олександра Івановича Білаша складає понад 260 пісень, п’ять опер, чотири оперети, сім творів для симфонічного та духового оркестру, сім інструментальних та вокально-інструментальних творів тощо. Його пісня «Два кольори», написана на вірші Дмитра Павличка, облетіла весь світ. З поетом Михайлом Ткачем написано понад 50 пісень, більшість із яких стали широко відомими. Серед них − «Ясени», «Сніг на зеленому листі», «Ой висока та гора», «Люби мене – не покинь» та інші. У творчості О. Білаша є місце й музиці для дітей: присвячений онуці фортепіанний цикл із дев’яти п’єс “Тетянчин альбом” (2000 р.), а також два пісенні цикли – “Алфавітні усмішки” (1993 р.) та “Пшениченька” (1997 р.), низка програмних творів на сюжет улюбленої дитячої казки “Буратіно”: балетна (1963 р.) та симфонічна (1986 р.) сюїти, а також мюзикл (1995 р.). Олександр Білаш писав музику до вистав, кінофільмів: «Катя-Катюша», «Роман і Франческа», «Сейм виходить з берегів», «Сон», «Бур’ян», «Дума про місто», «Вир» та багатьох інших. І незвично, що у фільмі «Небезпечні гастролі» у виконанні Володимира Висоцького звучить романс, написаний Білашем.
Талановита людина талановита у всьому. Олександр Білаш – автор дев’яти поетичних збірок, був прийнятий до Національної спілки письменників України (2000 р.). Борис Олійник так сказав про його поетичну працю: «Його вірші — не придаток до музики, а самостійні художні твори, котрі мають свою музику — музику слова...»
Лауреат республіканської премії ім. М. Островського (1966), Всесоюзної премії Ленінського комсомолу (1968), Державної премії УРСР ім. Т.Г. Шевченка (1975), народний артист УРСР (1977, від 1991 – народний артист України), народний артист СРСР (1990), Герой України (2000) Олександр Іванович Білаш помер 6 травня 2003 р. Похований на Байковому кладовищі у Києві.
Земляки шанують пам’ять про цю видатну людину. Іменем Героя України Олександра Білаша названа Градизька дитяча музична школа, Градизька гімназія. Тут розмістився музей митця, де частою гостею буває Олеся Білаш, заслужена журналістка України.
У 2012 р., з нагоди дев’ятих роковин з дня смерті, у центрі селища відкрито пам’ятник композитору та поету. Погруддя (вис. 0,6 м) встановлено на постаменті (вис. 1.9 м) з рожевого граніту. На чільній стороні – дошка з сірого граніту (0,8 х 0,3 м) з пам’ятним написом: «Яка б не гріла груди позолота – / Серед своїх найвищих нагород / Вважаю пісню, вигойдану в нотах, / Що співав її народ. / Білаш Олександр Іванович 06.03.1931 – 2003.06.05 Герой України, Народний артист СРСР. Лауреат премії ім. М. Островського, Заслужений діяч мистецтв УРСР, Лауреат Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка».
Автор пам’ятника скульптор Олександр Павлович Скобліков.
У червні 2014 р. на фасаді Градизької ЗОШ № 1 встановлена меморіальна дошка Олександру Івановичу Білашу, на відкриття якої приїздив Борис Олійник.
Благодійним фондом ім. О. Білаша започатковано Всеукраїнську мистецьку премію імені Олександра Білаша «За вагомий внесок у духовний розвиток України».
Використані джерела та література: Немирович І. О. Олександр Білаш. – К.: Видавництво «Музична Україна», 1979. – 70 с; Олександр Іванович Білаш // Зоря Полтавщини. – 2003. – 9 травня. – № 71 – 72 (20093 – 20094).– С. 2; У Градизьку відкрили пам’ятник автору «Двох кольорів» // Вечірня Полтава. –2012. – 9 травня. – № 19 (1002). – С. 3; Пам’ятник Білашу Олександру Івановичу (2012) [Градизьк, смт. Градизька селищна рада] [Текст] / Н.М. Сиволап // Звід пам’яток історії та культури України: Полтавська область. Глобинський район. – Полтава : ТОВ «АСМІ», 2014. – С. 164 –165: фото авт.− № 165; матеріали архіву Градизької ЗОШ № I – III ст. № 1.
Наталія Сиволап – завідувачка відділу Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського
Людмила Нестуля – науковий співробітник Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського
