Жоден із довідників не згадує це ім'я. Хто ж вона, авторка 39 робіт, які зберігаються у фондовій збірці Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського? Нічого про неї не було відомо, окрім підпису «П. Коршун» в кутку кожного твору. Роботи художниці представлені портретами олійними фарбами (портрет Лялі Убийвовк та учасника Кронштадтського повстання моряків 1905 р., полтавця О. П. Салашного), акварелями та графічними роботами, на яких зображені руїни воєнного міста та його відбудова, портретні зображення учасників молодіжного антифашистського підпілля, депутатів Верховної Ради та портрет народної поетеси Марфи Бондаренко, виконаний на папері різнокольоровими олівцями.

Тривалий час жодної інформації про автора віднайти не вдавалось, аж доки зовсім з іншої нагоди не розпочалося вивчення повоєнного архіву музею і, зокрема, особових справ його працівників.

Серед комплексу документів, датованих 1946 р., і виявили особову справу Парасковії Панасівни Коршун. Як з'ясувалося вона була одним із музейних співробітників. З автобіографії дізнаємося, що П. П. Коршун народилася в 1904 р. на залізничній станції Люботин, а вже через два роки родина переїхала до Полтави. В 1920 році закінчила семирічну школу при залізниці, згодом - вечірній робітфак. Мистецтву живопису навчалася у студії відомого полтавського художника «Розенберга», але оскільки в довоєнний період в Полтаві не існувало художника з таким прізвищем, тому можемо припустити, що то була студія відомого полтавського художника Соломона Ароновича Розенбаума, який все своє життя займався викладацькою діяльністю, навчаючи полтавську дітвору мистецтву живопису, і загинув 1941 р. року під час розстрілу єврейського населення Полтави. В 1932 р. вступила до Харківського художнього інституту. Однак уже наступного, 1933 р., вимушена була залишити навчальний заклад. Як пише в анкеті - через Голодомор. До речі, це найдавніша згадка про Голодомор 1932-1933 рр. в Україні, виявлена в документах музею.

Незважаючи на обставини, Параска Кошун продовжує активно займатись живописом. Заявляє про себе, як про талановитого художника: бере участь у двох Всесоюзних художніх виставках залізничників. За портрет Софії Данилевської - однієї з нащадків О. С. Пушкіна, яка жила в Полтаві, отримує першу премію. Бере участь у виставці, присвяченій Т. Г. Шевченку в Києві. У 1937 р. художниця намагається продовжити мистецьку освіту: її зараховують на курси заочного навчання при Київському художньому інституті. Але і цього разу не пощастило довчитися, почалася війна.

Залишившись в окупованому місті, заробляла на прожиття своїм талантом, виживала як могла. Відомо, що з 1942 року і до серпня 1944 року працювала в полтавських художніх майстернях, що знаходилися на подвір'ї нинішнього Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського. Більше всього, що це і відіграло свою роль у її подальшій долі.

Уже в перші дні після визволення Полтави від нацистів постало питання про відновлення діяльності музею. Оскільки основне приміщення - будинок Полтавського губернського земства, в якому заклад розміщувався до осені 1943 р., був спалений, експозицію вирішено було відновити в невеликому флігелі, що знаходився на території музейного двору. Як говорять документи справи, 29 вересня 1944 р. Парасковія Панасівна Коршун була зарахована художницею «для художнього оформлення музею». З цього часу основним її завданням стала робота з художнього оформлення експозицій та фіксація доступними їй засобами тих руйнувань, яких зазнала Полтава під час відступу німецьких окупаційних військ.У підбірці робіт художниці є малюнки, які зафіксували процес відбудови знищеного ворогом міста.

Однак, як свідчать архівні матеріали, не все було так просто. Праця в міських художніх майстернях під час окупації розцінювалась, як робота на ворога. І хоча прямо про це документи не говорять, але між офіційними рядками читається явне бажання позбутися працівника, його несприйняття.

Нарешті маємо документ, згідно якого Парасковія Панасівна Коршун була розрахована 1 березня 1946 р. «за власним бажанням по причині виїзду з міста». Чи дійсно вона виїхала з Полтави, чи це був просто привід - невідомо. Подальший життєвий шлях Параски Коршун простежити не вдалося. Можливо, в майбутньому все ж таки віднайдуться документи, які розкажуть про подальшу долю полтавської майстрині пензля.

Залишається додати лише одну невелику деталь до біографії П. П. Коршун: відомо, що вона мала доньку 1926 року народження.

Наталія Шумейко - старший науковий співробітник, науково-дослідного відділу фондів Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського