Ця дата дає привід нагадати людству, що Світовий океан є колискою життя на нашій планеті, збереження його ресурсів є запорукою розвитку та подальшого існування людської цивілізації. Цікавим представником океанічної іхтіофауни, що нині перебуває на межі зникнення є риба-пила. Наукова назва тварини – пилорил звичайний (Pristis pristis). Представник класу Хрящових риб (Chondrichthyes), хоч і нагадує по зовнішньому вигляду акулу, але належить до надряду Скати (Batoidea), родини Риби-пилки (Pristidae). Пилорил зустрічається у прибережних смугах усіх океанів, окрім Північно-Льодовитого, часто в період міграції заходить у прісні водойми. Довжина риби становить до 8 м, визначена максимальна вага − 2400 кг. У раціоні харчування цього виду скатів переважають безхребетні придонні тварини, які мешкають в мулі або піску.
Головною особливістю пилорила є наявність «пили» − рострума у вигляді видовженої пластини з зубовидними відростками (від 14 до 34), розміщеними з обох боків. Рострум займає 1/3 частини тіла риби. Зубовидні вирости міцно закріплені в хрящовій тканині, тому при пошкодженні чи втраті вони не відростають.
У пошуках здобичі риба за допомогою «пили» розпушує донний ґрунт, а, махаючи рострумом, як шаблею, вражає зграї риб, а коли вони опускаються на дно, пилкорил їх з’їдає.
В експозиції Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського представлені два роструми риби-пили, довжиною 104 та 71 см. Остеологічні зразки були передані в 1906 р. власницею Лубенського музею Катериною Скаржинською (1852-1932).
Риба-пила – давній вид, відомий ще з еоценового періоду (56 млн. років тому). Нині пилорил звичайний занесений до Червоної книги МСОП, як вид, що перебуває на межі зникнення. З 2007 р. його вилов і продаж заборонені законом. У Музеї природничої історії Флориди створена міжнародна база поширення пилорилів, куди заносяться дані їх виявлення у різних частинах світу.
Запрошуємо всіх бажаючих відвідати наш музей, щоб познайомитися з цим незвичайним океанічним видом скатів – рибою-пилою, яка нині знаходиться під загрозою зникнення.
Підготувала Олена Шиян, науковий співробітник ПКМ імені Василя Кричевського
