З 1995 року 1 липня в Україні відзначається День архітектури України. Встановленням свого національного свята ми приєдналися до світової спільноти, котра віддає належне якісним авторам і творам, та водночас окреслює глобальні проблеми, що продукуються суспільством.

Сучасна українська архітектура стикається з великою кількістю викликів, котрі значною мірою долаються світовим культурним співтовариством. Проте в Україні лише окремі архітектори користуються досвідом колег, у більшості випадків наші автори вперто торують вже пройдений попередниками шлях.
Однією з глобальних проблем у галузі архітектури є загроза пам’яткам та історичним місцям. Як визначає «Енциклопедія світових проблем та людського потенціалу», укладена Міжнародною спілкою архітекторів, «занепад історичних будівель у міру їх старіння є універсальним явищем, від якого не звільняється жодна з цивілізацій та жодна країна». Спричиняють явище знищення культурної спадщини декілька чинників – від кліматичних до соціальних.
Для України найвагомішими фактором, що призводить до депресії старих будинків, є незнання національної історії та неоціненність потенціалу пам’яток переважною більшістю українців. У ХХІ столітті ми спостерігаємо несприйняття та свідоме нищення історичної спадщини заради комерційної архітектурної моди, сформованої у колі інвесторів.

Далеким від професійної етики видаються дії українських архітекторів, котрі ставлять у пріоритет бажання замовника, нерідко спрямовані на отримання омріяної ділянки у центрі міста ціною знищення пам’яток архітектурної спадщини, і своїм професіоналізмом сприяють оголенню усталеного історичного міського середовища. Вигризаючи клапотями міський простір минулих епох нинішні українські архітектори (зрозуміло, що це стосується далеко не усіх, лише тих, хто не вбачає у таких «новаціях» жодних проблем та не переймається думками про збереженість історичного середовища), на жаль, не створюють якісної альтернативи, натомість позбавляють суспільство цінних об’єктів культурної спадщини, затирають колективну культурну пам’ять, насаджують хибні цінності та формують середовище у якому важко апелювати до здобутків національної культури та цивілізації.

Сучасна українська архітектура має стати дійсно сучасною, не лише у промовах та самовихвалянні модних авторів, але й у матеріальному вимірі. Екологічність сучасної архітектури має трактуватися як дружність і тактовність до оточуючого природного і штучно створеного середовища. Надзавданням архітекторів повинно стати усвідомлення крихкості створеної попередніми поколіннями тканини міста та власна обережність при втручанні в матеріальну міську історію. Сучасним авторам треба затямити, що наслідки від вандального руйнування пам’яті міста відгукнуться швидко і болісно наростаючим тотальним безкультур’ям містян, яке торкнеться усіх нас без винятку. Шануймося!

Для підготовки публікації використані матеріали Union Internationale des Architectes (UIA).– URL: https://uia.org/encyclopedia

Оксана Бєлявська,
кандидат архітектури,
науковий співробітник Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського

Особняк Бахмутського по вулиці Пилипа Орлика у Полтаві.

Історичний житловий будинок по вулиці Стрітенській у Полтаві в оточенні сучасної забудови.

Новітня забудова вулиці Пилипа Орлика у Полтаві.