Декілька слів з історії підприємства. У 1802 р. (1803-1804 рр.) у містечку Баранівка Волинської губернії (тепер Житомирської області) Михайлом Мезером була заснована порцелянова мануфактура. Деякі дослідники вказують навіть 1797 рік, як рік заснування підприємства. 10 листопада 1803 р. М. Мезер підписав контракт на його створення з магнатами Любомирськими-Валевськими, які на той час володіли Баранівкою. Вже у 1812 р. на фабриці працювали 100 чоловік, а в середині 1850-х рр. – до 200. Кількість працівників не була стабільною. У першій половині XIX ст. активно використовувалася праця кріпаків. Наприкінці XIX – на початку XX ст. кількість працівників дорівнювала 50, а в 1910 рр. – 400. У 1895 р. власником підприємства став М. Гріпарі.
Фабрика для виробництва порцеляни спочатку свого існування використовувала місцеву сировину, неподалік видобували глину. Баранівський каолін був пластичним, придатним для вироблення різноманітних предметів. Пізніше глину завозили з інших регіонів, навіть з-за кордону.
Продукція була різною: вази, блюда, соусники, тарілки, чашки з блюдцями, полумиски, миски, салатники, кавники, масляниці, чайники, сахарниці, каструлі. Відомо, що в 1822 р. виготовили 11006 тарілок і більше, ніж 18000 інших виробів. Ціна залежала від складності форми та декору. Так, у 1820-ті рр., тарілка коштувала від 72 коп. до 1 крб. 45 коп., чашка від 7 крб. 50 коп. до 36 крб. пара тощо.
Вироби фабрики продавалися, як на місці, так і по всій Російській імперії. Вони експонувалися на міжнародних виставках США, Канади, Франції, Німеччини та інших країн. На початку ХХ ст. до Баранівки були запрошені фахівці з Лиможу (Франція). Крім предметів столового та чайного посуду, на Баранівській фабриці випускали і побутові речі, зокрема настінні плакетки з пейзажами, письмове приладдя, підсвічники.
У 2013 р. одне з найстаріших порцелянових підприємств – Баранівський порцеляновий завод закрили.
Продукція підприємства зберігається у музеях України, Польщі, інших країн, приватних колекціях.
За клеймом на денці блюда зрозуміло, що воно було виготовлено у 60-х рр. ХХ ст. Після наукового опрацювання та інвентаризації його здадуть до фондів музею та згодом використовуватимуть на виставках.
Використана література:
1. Петрякова Ф. С. Украинский художественный фарфор / Ф. С. Петрякова. – К.: Наукова думка, 1985. – С. 56-97.
2. Енциклопедія історії України: В 5т. / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. – Т. 1. – К.: Наук. думка. – 2005. – С. 182.
