Найчисельнішою групою монументальних пам'яток, залишених нам кочівниками, є половецькі «кам’яні баби». Взагалі «кам’яні баби» – це узагальнена назва кам’яної пластики від IV тис. до н.е. і до ХІІІ ст. н.е. Це пам’ятки сакрального мистецтва, які мали висоту від 1 до 4 метрів. Кам’яні стели, або «баби», були поширені у степовій смузі Європи й Азії – від Монголії до Німеччини.
Власне, слово «баба» або «бовван» має тюркське походження й означає «пращур», «дід-батько». В Україні "кам’яні баби" ще називали «мамаями», «мар'їними» каменями. В українських степах є численні пам’ятки каменерізного мистецтва половців, для яких вони («кипчаки» або «кумани») обирали місця на найвищих ділянках степу й вододілах.
Скульптури також мали приносити успіх, добробут, родючість. Вони стояли в святилищах серед рядових могил, що здебільшого розташовувалися на курганах.
Часто скульптури встановлювали на перехрестях доріг. Кочівники вірили у безсмертя душі, і в основі їхнього поховального культу лежала ідея реінкарнації – наступних нових народжень. Половці вважали, що після народження нового члена роду душа предка-попередника переселялася в немовля, а кам’яну скульптуру інколи розбивали, здійснюючи над нею обряд поховання. Інакше кажучи, «кам’яні баби» – це своєрідні сакральні сховища душ, тому перед статуями інколи розміщувалися кам’яні вівтарі.
У дворику Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського знаходиться одна із таких скульптур, що має свою історію. Це кам’яна половецька антропоморфна чоловіча скульптура великих розмірів із грубо витесаною головою, на якій простежується конічної форми шолом, а на тулубі простежуються обриси каптана. Модельовані руки, що складені внизу живота, тримають у долонях характерну циліндричну посудину-келих. Висота цієї великої скульптури – 2,4 м.Ця "кам'яна баба" відтворює, напевне, образ знатного очільника половецького роду, власника численних отар. Свого часу "баба" бовваніла в Заворсклянських степах, звідки її у другій чверті ХІХ ст. привезли для окраси ландшафтного парку князів Кочубеїв. Саме ця стародавня кам’яна скульптура прикрашала одну з алей парку родини Кочубеїв у їхньому Диканському маєтку.У 1926 році, щоб стародавній кам’яний артефакт не перетворився в будівельний матеріал хазяйновитих диканських селян, науковці Центрального пролетарського музею Полтавщини перевезли цю стелу на подвір'я музею у Полтаву, де вона "мешкає" і сьогодні.
