Чотири з половиною століття минуло з часу створення Пересопницького Євангелія – унікальної пам'ятки писемної української культури. Його справедливо називають шедевром не лише українського, а й європейського книжкового мистецтва епохи Відродження. Укладачами Євангелія були пересопницький архімандрит Григорій і переписувач книг Михайло Василієвич з м.Сянока. Про писаря Михайла Василієвича знаємо більше, ніж про його наставника. Сам він себе характеризував таким чином: «Я тиж многогрішний слуга, або раб божій Михайло Василієвич, син протопопи саноцкого». У Євангелії подані не лише євангельські тексти, а й деякі примітки, передмови й післямови. Із них дізнаємося про точні дати створення книги. Робота над книгою тривала п'ять років: «...почалось єсть писати сіє Івангеліе року 1556-го Августа 15, а закінчилося в літо тисячноє 1561-го августа 29-го дня». Перша частина рукопису укладалася в селі Двірцях у Троїцькому монастирі. Продовжувалась і завершилась праця в Пересопницькому Пречистенському монастирі, архімандритом якого був Григорій.

Книга створена на замовлення княгині Анастасії Юріївни Жеславської (Заславської). Про княгиню Жеславську маємо доволі скупі відомості. Походила вона з роду Гольшанських. Батько Анастасії, Юрій Іванович, був князем Дубровицьким, Степанським і Гольшанським. Не випадково А.В.Терещенко іменував цю книгу «Євангелієм княгині Жеславської». Перший рік роботи над Євангелієм здійснювався, як зазначено в самій пам'ятці, «в Дворці, монастирі Жеславском, при церкві святия та живоначальния Троіца». З якихось причин у 1557 р. роботу було перенесено з Двориці до Пересопницького монастиря Різдва Богородиці. Тому інколи Пересопницьке Євангеліє називають ще Дворецько-Пересопницьким, адже в Пересопниці була написана лише частина книги.

Художні смаки творців Пересопницького Євангелія зазнали на собі сильних впливів епохи Відродження, передусім його естетики, що знайшло свій вияв у оформленні книги. Тексти Євангелія писані двома фарбами. Пам'ятку прикрашають чотири майстерно намальовані мініатюри євангелістів, виконані різнобарвними фарбами на золотому суцільному тлі. За змістом Пересопницький рукопис – чотириєвангеліє. Послідовно вміщені Євангелія від Матвія, Марка, Луки та Іоанна. Книга складається з 482 пергаментних аркушів розміром 380-240 мм. Вага її становить 9 кілограмів 300 грамів.

На поч. ХХ ст. вчений-палеограф Олександр Грузинський писав: «Загадочна судьба этого Евангелия: не совсем выяснено его происхождение, любопытна его дальнейшая история, таинственна связь его с именем гетмана-романтика Ивана Мазепы и, наконец, чрезвычайно характерна его позднейшая история». Незважаючи на драматичність української історії ХVІ–ХVІІІ ст., Пересопницьке Євангеліє, як дорогоцінна реліквія, зберігалося, трепетно передавалася з покоління в покоління. Спочатку рукопис був власністю Пересопницького монастиря. В останнє у монастирських документах Євангеліє згадується 1600 р., коли складали інвентар святої обителі. У 1630 р. Микола Чорторийський, прийнявши католицьке віросповідання, з дозволу короля Сигізмунда ІІІ передав Пересопницький монастир Клеванській єзуїтській колегії. Відтоді на 70 років Євангеліє зникло, щоб з'явитися наступного разу в Гетьманщині. Новим власником книги став гетьман І.Мазепи. Невідомо, за яких обставин книга опинилася у гетьмана. У 1701 р. І.Мазепа сприяв вибору на роль помічника київського митрополита Варлаама Ясинського Захарії Корниловича і підготував тому єпископську кафедру у Переяславі, де коштом гетьмана було збудовано Вознесенський кафедральний собор. 17 квітня 1701 р. І.Мазепа надіслав Євангеліє в собор, у якому пам'ятка зберігалася майже сто років, а згодом була передана до бібліотеки Переяславської духовної семінарії. Тут її за вказівкою місцевого єпископа у 1837 р. і виявив археограф Осип Бодянський. Тут пам'ятку бачив Т.Шевченко, який за дорученням Київської археографічної комісії у 1845 р. побував у Переяславі, замалював Вознесенський собор і обстежив давні рукописи. «Это Евангелие, – писав Т.Шевченко, – подробно описано г.Бодянским в «Журнале Министерства народного просвещ[ения]». І все ж, судячи з усього, пам'ятка справила на поета велике враження. Т.Шевченко називав його «изящным», «раскошным», «писаным малороссийским наречием 1556 года, с надписью на краях первых листов…»

У 1862 р. семінарію з Переяслава перенесли до Полтави. Туди ж помандрувало й Пересопницьке Євангеліє. Але, як виявилося, ненадовго. Цікаві відомості про нього зробив М.Драгоманов. Він писав, що 1873 р. полтавський архієрей надав рукопис обер-прокурору священного Синоду графові Д.Толстому, який проїздив через Полтаву, і той опинився у Петербурзі. Одночасно до Полтавської духовної семінарії звернувся комітет по облаштуванню археологічного з'їзду з проханням надати йому тимчасово Євангеліє на експонування, однак довідався, що рукопис саме знаходився у Государя. За словами П.Житецького, Євангеліє потрапило до великого князя Петра Георгійовича, принца Ольденбурзького. Лише через шість років після його смерті (1881 р.), в 1887 р. книга - за сприяння вдови покійного - повернулася знову до бібліотеки Полтавської духовної семінарії. Із бібліотеки Полтавської духовної семінарії Євангеліє було передано до Полтавського єпархіального давньосховища (утворено 1906 р.). 1909 р. пам'ятка була опублікована головним хранителем Полтавського єпархіального давньосховища В.Трипольським у каталозі зібрання. 1915 р. зібрання давньосховища було передано Природничо-історичному музею Полтавського губернського земства, згодом Полтавського краєзнавчого музею.

Пересопницьке Євангеліє викликало значний інтерес у дослідників. Справжній сплеск уваги до нього виник на рубежі ХІХ-ХХ ст. Помітний внесок у вивчення цієї пам'ятки зробили Михайло Максимович, Павло Житецький, Олександр Грузинський, Іван Огієнко, Іван Франко, Михайло Драгоманов, академіки Михайло Грушевський, Олександр Білецький, Михайло Возняк, Яким Запаско.

У фондах Полтавського краєзнавчого музею Євангеліє зберігалося до 1944 р. Під час Другої світової війни частину колекції, у тому числі й Євангеліє – евакуювали до Уфи (столиця Башкирської АРСР). У повоєнні роки пам'ятка повернулася в Україну. Правда, не до Полтави, а до Києва. У Полтаві довгий час вважали, що пам'ятка згоріла під час пожежі у музеї в 1943 р. У Києві Євангеліє спочатку зберігалося у фондах музею-заповідника «Києво-Печерська Лавра». 24 грудня 1948 р. професор Київського університету С.І.Маслов домігся її передачі до відділу рукописів Центральної наукової бібліотеки АН України (нині – Національна бібліотека України ім. В.І.Вернадського), де вона зберігається понині.

За часів незалежної України було здійснено два видання книги. У часи створення Української держави Пересопницьке Євангеліє стало національною святинею, на якій присягають Президенти України.

22 серпня 2013 р. о 10-й годині у приміщенні музею відбулася урочиста презентація та церемонія передачі факсимільного видання Пересопницького Євангелія Полтавському краєзнавчому музею за участю Високопреосвященнійшого митрополита Полтавського і Миргородського Филипа, духовенства Полтавської єпархії Української Православної церкви, представників влади, керівництва музею та наукової інтелігенції. У музеї працює виставка, на якій представлені видання та унікальні архівні матеріали з фондів Полтавського краєзнавчого музею, присвячені історії цієї величної пам'ятки європейського та українського Відродження XVI ст. Тож відтепер усі бажаючі можуть ознайомитися з Пересопницьким Євангелієм у стінах краєзнавчого музею.

З питань замовлення екскурсій звертайтеся за тел. 7-42-37.