Серед славної плеяди видатних українців, яких народила Полтавська земля, вирізняється ім’я видатного земляка, уславленого козацького літописця Самійла Величка (бл. 1670 – після 1728) – автора наймонументальнішого твору, що охоплює події української історії від початку ХVII ст. до 1700 року.
Майбутній літописець народився у козацькій родині на території Полтавського полку. Був високо освіченою людиною, отримав фундаментальну освіту. Після здобуття початкової освіти навчався у Києво-Могилянському колегіумі, вільно володів латиною, польською, німецькою і російською мовами. У1690 р., по закінченні навчання, вступив на службу до канцелярії генерального писаря В.Л. Кочубея.
Військова канцелярія у ХVІІ ст. була кузнею професійних військово-адміністративних кадрів. Із середовища козацьких канцеляристів вийшло чимало істориків, письменників, мемуаристів. Писарями у війську свого часу були гетьмани Б. Хмельницький, І. Виговський, П. Суховій, П. Іваненко, П. Орлик. Як згадував про себе сам С. Величко: «Сего жъ 1690 року, на самомъ початку его, между свята Рождества Господня, началъ я, сихъ літописних деяній графъ и сказатель (в килконадцятъ лет будучи), служити войску Запорожскому, въ поважномъ дому зъ пановъ Малоросійскихъ благородного Его Милости пана Василія Леонтіевича Кочубія, писаря на тотъ часъ войскового енерального, за преречоного гетманства Мазепового».
Самійло Величко пройшов шлях від звичайного канцеляриста до довіреної особи генерального писаря. В.Л. Кочубей використовував його «не тільки в домашніх справах, але й військових потрібніших і таємних на той час». Із дипломатичними місіями він їздив до дворів іноземних монархів. «Служив вірно і старанно»,– писав про себе літописець, – «як повелівало мені моє сумління».
За бездоганну службу на початку 1705 р. Самійло Величко був переведений до Генеральної військової канцелярії, де, за власним визнанням, серед «братії своєї був не останнім», дослужившись до звання старшого канцеляриста. На сторінках «Літопису» Величко описав події, пережиті ним особисто. У Генеральній військовій канцелярії він прослужив до кінця 1708 р. Наприкінці 1708 р., після переходу І. Мазепи на бік шведського короля Карла ХІІ, С. Величка було заарештовано. Так «доля сповна віддячила» йому за вірну службу. Наступні 6 років він провів у в’язниці, звідки вийшов 1715 року. Після ув’язнення почав поступово втрачати зір.
Самійло Величко був надзвичайно різнобічною, ерудованою людиною. Крім історії, виявляв інтерес до інших наук, цікавився політикою, мистецтвом, поезією, збирав власну бібліотеку, від якої до нашого часу збереглося 7 книжок із його автографом: «З книг Самоїла Величка канцеляриста».
Після звільнення з ув’язнення, решту життя провів у с. Жуки під Полтавою, де вчи-телював у місцевій «школі грамоти», навчаючи сільських дітлахів, працював над укладанням одного із найбільш масштабних прозових творів України XVII – XVIII століть — «Літопису», перекладами на українську книжну мову «Війни домової» С. Твардовського, «Щоденника» С. Окольського, «Космографії» С. Мюнстера, доповнюючи їх власними коментарями.
«Літопис» Самійла Величка став визначним культурним явищем України козацької епохи. Вперше автор поставив за мету написати велику історію України. На сторінках його твору оживало козацьке минуле Гетьманщини: процеси державотворення, незліченні козацькі походи, битви, звитяга, а разом із ними – міжусобиці і розбрат. Знайшлося на сторінках твору місце й для захоплення поезією, творами мистецтва.
У «Літописі Самійла Величка» описані і драматичні події неподалік Жуків та Диканьки — протистояння полковника М. Пушкаря і гетьмана І. Виговського, боротьба за булаву між гетьманами П. Дорошенком та І. Брюховецьким. Остання згадка про літописця, як «великого полтавця», датована 1728 роком. Імовірно, Самійло Величко був похований поряд з Покровською церквою у с. Жуки.
У 1995 р. в центрі села, на місці колишньої Покровської церкви, було встановлено пам’ятний знак на честь славного земляка (арх. В. Вольвач, Б. Золотницький), 2003 р. започатковано міську та районну премії ім. С. Величка. 2008 р. розпочато підготовчу роботу щодо створення музею літописця. У 2009 р., за підтримки Держави, зусиллями Полтавської облдержадміністрації, Полтавської районної ради і сільської громади поряд із місцем старої Покровської церкви зведено новий храм-каплицю, що має увійти до складу майбутнього історико-меморіального комплексу. До 350-річчя від дня народження та 300-ліття створення «Літопису» С. Величка було б варто провести увічнення місць історичних поховань, позначення пам’ятними знаками втрачених культурних об’єктів, пов’язаних з ім’ям непересічної особистості — Самійла Величка.
