До Всесвітнього дня мігруючих птахів

Всесвітній день мігруючих (перелітних) птахів – інтернаціональне екологічне свято, яке відзначається двічі на рік – у другу суботу травня і жовтня. У 2020 р. – 9 травня і 10 жовтня. Кожен рік свято присвячується певній темі. Девіз Дня цього року – «Мігруючі птахи і люди – разом через час», підкреслює нерозривний зв’язок людей і птахів. Дата з’явилась у 1993 р. з ініціативи вчених-орнітологів лабораторії орнітології Корнелла в США. Його мета – звернути увагу світової громадськості на одну з глобальних екологічних проблем – необхідності забезпечення вільного і безпечного шляху перелітним птахам під час сезонних міграцій між їх літніми і зимовими домівками.

Сьогодні, у Весняний День мігруючих птахів, звертаємо увагу на одну із рідкісних перелітних птахів Полтавщини – журавля сірого. В народі птаха називають віщуном – провісником весни або зими за приємний голос (курликання, яке чимось нагадує звук горна), що він подає під час повернення з вирію весною і при осінньому відльоті. На прольоті зграя журавлів вишиковується характерним ключем. Кут, який при цьому утворюється, складає 55 градусів. Зграя летить набагато швидше, ніж птах-одинак. Клином летіти легше: у такому строю серця у пернатих б’ються повільніше, ніж коли вони літають поодинці. Крім того птахи частіше ширяють, завдяки чому теж економлять сили. Кожна особина прямує у повітряному потоці, який створюють помахи крил сусіда. Найменш вигідна позиція ватажка: коли він втомлюється, то переходить в кінець ключа, а його місце займає хтось із середини. Таким чином журавлі подорожують до Північної і Північно-Західної Африки, на Близький Схід до місць зимівлі, а весною навпаки – на Україну, до місць гніздування.

Весняний приліт журавля сірого протікає у різні строки в залежності від ходу весни. Відомий дослідник орнітофауни Полтавщини М.І. Гавриленко відзначив самий ранній їх приліт у 1925 р., коли птахи з’явились 20 лютого. У 2020 р. наукові співробітники музею А.А. Лавриненко і В.А. Яремченко спостерігали зграю журавлів (близько 80 особин) у балці між селами Бричківка і Жуки 12 березня.

Тримаються птахи найглухіших місць, лісових боліт, вологих луків. Прилетівши великими зграями, розбиваються на пари. Перед початком гніздування відбуваються «танці» - самка і самець стають у різноманітні пози (поклони, стрибки, повороти на місці). Захоплююче видовище! Для самих птахів це ще й важливий «шлюбний ритуал». Гнізда влаштовують на землі, кладка складається з 1-2 яєць. Яйця висиджує самка протягом 30 днів, а журавель в цей час знаходиться на варті неподалік від гнізда. Причому захищає кладку і своїх пташенят від ворогів самозречено. Пташенята з’являються зрячими, вкритими пухом і через кілька днів залишають гніздо. Через чотири місяці вони досягають розмірів дорослих. Гніздяться ці птахи щорічно на одній і тій же території. Журавлі – однолюби. Пари у них на все життя, за однією версією, після загибелі партнера, другий довго знаходиться біля нього і видаючи сумний крик, гине скріплюючи свою вірність смертю, за іншою – прилітає на це місце декілька років.

Осінні перельоти птахів відбуваються менш помітно і більш розтягнуті в часі. У нашій місцевості припадають на кінець серпня – до середини жовтня.

Здавна у всьому світі поважали і схилялись перед цими птахами. Елегантна зовнішність, трубний голос, зворушлива прихильність один до одного, вражаючі танці, кмітливість і обережність привертали увагу людей. Вважали, що вони є носіями щастя і мають здатність передавати це щастя іншим. Птахів вважали символом пильності. У басні «Журавлі» Леонардо да Вінчі описує журавлів, які охороняли свого володаря, тримаючи у піднятій лапі камінь (падаючи, він побудить усіх). На гербах, гобеленах сірого журавля зображують на одній нозі, з каменем зажатим в іншій. В різних країнах світу з журавлями пов’язують численні повір’я, легенди, прикмети. Українці дають таку пораду: «Як побачив весною журавля, треба вголос сказати «веселик», то цілий рік весело тобі буде, а як сказати «журавель» - журитимешся весь рік».

За свідченням М.І. Гавриленка, у 20-і роки ХХ ст. журавель сірий був звичайним на гніздуванні і багаточисельним на прольотах. Тепер це рідкісний вид, включений до Червоної книги України. Осушення боліт, вирубка лісів, урбанізація ландшафтів призводять до руйнування біотопів, через що птахи позбавлені місць, де можна перепочити і знайти корм. Перелітні птахи потребують охорони під час гніздування, на зимівлі та під час міграцій. Слід зазначити, що у наш час відбувається тенденція до зростання чисельності цього виду. На Полтавщині журавель сірий охороняється на території багатьох заповідних об’єктів: Пирятинський Національний природний парк (Пирятинський р-н), Регіональний ландшафтний парк «Кременчуцькі плавні» (Кременчуцький р-н), ландшафтний заказник «Великий і Малий Лиман» (Котелевський р-н), гідрологічний заказник «Артополот» (Гадяцький р-н), орнітологічний заказник «Лабурівський» (Котелевський р-н).

Нещодавно орнітологічна колекція Полтавського краєзнавчого музею поповнилась опудалом журавля сірого. Знайшли загиблого молодого самця 20 жовтня 2018 р. у долині р. Хорол між селами Розбишівка і Сергіївка Гадяцького району. Очевидно, що причиною загибелі птаха стало зіткнення з лінією електропередач під час осіннього перельоту.

20 05 10 ptahy01

20 05 10 ptahy01

20 05 10 ptahy01

20 05 10 ptahy01

20 05 10 ptahy01

Підготувала науковець музею С.Л. Кигим