Інституту геофізики імені С.І. Субботіна НАН України відзначає своє 95-річчя
Обсерваторія була створена у 1926 р. у системі Української Головної палати мір і ваги, і на перших етапах організації носила назву Магніто-гравітаційна станція. Із січня 1936 р. установа почала функціонувати як академічний підрозділ, а з 1963 р. була підпорядкована Інституту геофізики АН УРСР (нині Інститут геофізики імені С.І. Субботіна НАН України).
Засновником Полтавської гравіметричної обсерваторії був видатний астроном і геофізик Олександр Якович Орлов. Обираючи місце для установи, він передбачав комплексне дослідження Землі як планети методами геофізики та астрономії: вивчення змін сили тяжіння припливного характеру (земні припливи, які виникають завдяки гравітаційному впливу Місяця і Сонця), проведення спостережень за змінами широт і рухом земних полюсів. О.Я. Орлов писав: «…На Україні придатним місцем для таких спостережень виявилась Полтава. Тут наявні глибокі льохи, будівництво яких відносять до XVIII століття. Було вигідно саме в них встановити горизонтальні маятники….Було й інше міркування…Полтава дуже зручна для широтних спостережень, так як на її широті в зеніті кульмінують дві яскраві зенітні зірки альфа Персея і ета Великої Ведмедиці, доступні для спостереження вдень і вночі. Таким чином, у Полтаві було легко і зручно об’єднати два види спостережень: широтні і гравіметричні…». Обсерваторію облаштували на місці садиби відомого художника-передвижника Григорія Мясоєдова на околиці Полтави (куток Павленки). На її території (площа близько 7 га), що потопала у фруктовому саду, стояли старий одноповерховий будинок та нова споруда, побудована в 1913 р. в італізованому стилі сином господаря художником Іваном Мясоєдовим. Днем відкриття обсерваторії Орлов вважав 7 квітня 1926 р., коли в Полтаві було закладено вихідний пункт для виконання гравіметричної зйомки України та здійснення зв’язків з іншими опорними пунктами СРСР й з Потсдамом як центром Європейської гравіметричної мережі. Колективом обсерваторії протягом 1926 – 1936 рр. була виконана велика робота з гравіметричного картографування всієї території України, яка завершилась складанням гравіметричної карти, необхідної при пошуках корисних копалин.
У наш час дослідження обсерваторії охоплюють широке коло питань. Крім визначення фізичних характеристик Землі геофізичними методами, ведуться астрономічні дослідження: вивчаються особливості обертання Землі, руху полюсів нашої планети, зміни широти і довготи Полтави. Починаючи з 1992 р., за допомогою українського радіоінтерферометра (УРАН-2), який входить у мережу радіотелескопів НАНУ і має статус національного надбання України, в обсерваторії вивчають космічні об’єкти – віддалені радіогалактики, квазари, пульсари.
У стінах Полтавської гравіметричної обсерваторії сформувалась плеяда видатних дослідників, серед них три академіки і один—член-кореспондент Національної академії наук України. Сьогодні варто згадати імена вчених, завдяки роботі яких зажила слави ця установа. Завжди залишиться в історії постать її засновника і першого директора Олександра Яковича Орлова (1880, м. Смоленськ – 1954, м. Київ). Перший астроном-академік УАН (1919). Від цього звання вчений відмовився в 1922 р. на знак протесту проти ліквідації очолюваного ним Астрономо-обчислюваного бюро. Вдруге став академіком у 1939 р. Був організатором та першим директором Головної астрономічної обсерваторії АН УРСР (1944 – 1948; 1950 – 1951).
Наприкінці 1924 р. О.Я Орлов оселився в Полтаві. Тут, під його керівництвом почалась розбудова першої в Україні наукової установи астрономо-геофізичного профілю – Полтавської гравіметричної обсерваторії, яку він очолював у 1926 – 1934, 1938 – 1951 рр. У 1939 р. науковець ініціював скликання у Полтаві Першої у колишньому СРСР широтної конференції. У важкі повоєнні роки (1944 – 1950) більшу частину свого академічного харчового пайка віддавав дітям працівників обсерваторії. На честь О.Я Орлова на будинку Полтавської гравіметричної обсерваторії встановлена меморіальна дошка (1984).
Гідною спадкоємницею свого вчителя стала Зінаїда Миколаївна Аксентьєва (1900, м. Одеса – 1969, м. Полтава). Геофізик, астроном. Член-кореспондент АН УРСР (1951). В обсерваторії працювала в 1926 – 1934 та 1939 – 1969 рр., від 1951 р. – до кінця життя – її директор. У 1941 р. керувала організацією евакуації обладнання та матеріалів обсерваторії до Іркутська. Планувала перетворення Полтавської гравіметричної обсерваторії на Інститут астрономії, геодезії і геофізики АН УРСР.
Науковим співробітником та вченим секретарем Полтавської гравіметричної обсерваторії в 1945 – 1959 рр. був один з перших учнів О.Я. Орлова Євген Павлович Федоров ((1909, м. Іркутськ – 1986, м. Київ). Астроном, академік АН УРСР (1969). Директор Головної астрономічної обсерваторії АН УРСР (1959 – 1973).
За твердженням самого вченого: «Роки, проведені в Полтавській обсерваторії, були в моєму житті найбільш плодотворними...». На сторінках обласної газети «Зоря Полтавщини» висвітлив проведення Третьої Всесоюзної широтної конференції (Полтава, 1952). Ім’я академіка Євгена Федорова носить провулок у Полтаві (2016).
Астрономом-спостерігачем у 1960 – 1962 рр. на Полтавській гравіметричній обсерваторії після закінчення Львівського політехнічного інституту (нині Львівський університет «Львівська політехніка») працював Ярослав Степанович Яцків (н. 1940, с. Данильче Рогатинського р-ну Івано-Франківської обл.) – астроном і геодезист, учений в галузі космічної геодинаміки і космічних досліджень. У 1985 р. обраний академіком АН УРСР, від 1975 р.– директор Головної астрономічної обсерваторії НАН України.
Наукові статті Я.С. Яцківа були опубліковані в «Трудах Полтавской гравиметрической обсерватории» (Т. ХІ).
Слава цих учених переросла земні межі – їх іменами названі космічні об’єкти. Ім’я О.Я. Орлова одержав кратер на Місяці (1970) та мала планета Сонячної системи № 2724 (1978); малу планету № 7628 названо «Євгеніфедоров» (1977), ім’я «Яцків» носить мала планета № 2728 (1979), а на Венері є кратер З.М. Аксентьєвої (1994).
Література та джерела: Корсунь А. Вірність науці – вища за честь бути академіком // Вісн. НАН України, 1999. – № 6. – С. 38; Полтавська гравіметрична обсерваторія / Сост. В.Г. Баленко, В.Г. Булацен, А.В. Гожий та ін. – К.: Наук. думка, 1986. – 71 с.; Самородов В.М., Кигим С.Л. Полтавський вимір Національної академії наук України (1918 – 2018): Події. Постаті. Пам'ять / наук. ред. В.М. Самородов. – Полтава: Дивосвіт, 2019. – С.83, 161, 162, 204, 205, 215.
Світлана Кигим, завідувачка науково-дослідного експозиційного відділу природи
