10 грудня у світі відзначають Міжнародний день захисту прав людини, який був започаткований Генеральною Асамблеєю ООН 1950 року, знаменуючи річницю ухвалення Асамблеєю Загальної декларації прав людини. Після Другої світової війни це питання постало особливо гостро і весь світ тоді об’єднався заради створення єдиної міжнародної системи захисту прав людини.
У цей день проводиться пленарне засідання ООН і всесвітня організація відзначає тих, хто зробив вагомий внесок у захист людських прав і свобод, а Норвезькій Нобелівський комітет в Осло вручає Нобелівську премію миру.
Загальна декларація прав людини є визначним документом в історії людства, що започаткував процес створення системи міжнародних стандартів у галузі прав людини. Цим документом закріплено, що права людини – невід’ємний елемент людської особистості і людського буття.
Україна, будучи державою-членом Ради Європи, ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколи до неї. Згідно преамбули Конвенції, вона має на меті забезпечити загальне та ефективне визнання прав людини, проголошених Генеральною Асамблеєю ООН у Загальній декларації прав людини.
У Загальній декларації прав людини задекларовано наступні принципи: рівність людей: усі люди народжуються вільними та рівними у правах, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії тощо; право кожного на життя, свободу та особисту недоторканість; заборона рабства и торгівлі людьми; заборона катувань або жорстокого поводження; право кожного на правосуб’єктність; рівність усіх перед законом; право на звернення до суду; заборона самовільних арештів; презумпція невинності та заборона зворотної сили карного закону; право на свободу пересувань та вибір місця мешкання; право на громадянство; право на шлюб; право володіти майном; право на свободу переконань; право на мирні збори; право на участь в управлінні громадськими та державними справами; право на працю тощо.
Ухвалення Загальної декларації прав людини спонукала людство до розробки численних конвенцій, декларацій та протоколів з прав людини: у 1948 році було ухвалено Конвенцію про попередження злочину геноциду та покарання за нього, 1949 року – Женевські конвенції про захист прав людини під час збройних конфліктів, у 1950 році – Європейську Конвенцію захисту прав людини та основних свобод, 1959 року – Декларацію прав дитини, у 1966 році – міжнародні пакти про права людини тощо.
Ця тема особливо актуальна для нас нині, коли внаслідок повномасштабної військової агресії Російської Федерації 24 лютого 2022 року, Україна і світ зіштовхнулися із неповагою до прав людини. Нові реалії поставили під загрозу базові людські права, в тому числі і право на життя.
Вторгнення російських військ стало причиною введення Президентом України режиму воєнного стану. Запровадження воєнного стану в Україні, звичайно ж, ускладнює гарантування державою прав громадян в умовах об’єктивної необхідності їх часткового обмеження. Таке обмеження передбачає законодавче звуження змісту та обсягу прав і свобод людини, а також чинники, що унеможливлюють або ускладнюють їх реалізацію.
Проте, конституційною гарантією прав людини і громадянина є закріплення переліку прав, які не можуть бути обмежені навіть під час дії воєнного стану, Так, у разі дії воєнного чи надзвичайного стану це не може бути підставою для застосування тортур, жорстокого чи принижуючого людську гідність поводження або покарання, для будь-яких обмежень права на життя, свободу думки, совісті, релігії (у розумінні цих прав і свобод у Міжнародному пакті про громадянські й політичні права та у законах України).
Вказані норми відповідають нормам Загальної декларації прав людини, якою передбачено, що при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення поваги прав і свобод інших, забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку та загального добробуту у демократичному суспільстві.
Підготував – Прохватіло Роман Вікторович, завідувач сектору пересувних і стаціонарних виставок науково-дослідного експозиційного відділу виставкової роботи Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського.
Міжнародний день захисту прав людини
10 грудня у світі відзначають Міжнародний день захисту прав людини, який був започаткований Генеральною Асамблеєю ООН 1950 року, знаменуючи річницю ухвалення Асамблеєю Загальної декларації прав людини. Після Другої світової війни це питання постало особливо гостро і весь світ тоді об’єднався заради створення єдиної міжнародної системи захисту прав людини.
У цей день проводиться пленарне засідання ООН і всесвітня організація відзначає тих, хто зробив вагомий внесок у захист людських прав і свобод, а Норвезькій Нобелівський комітет в Осло вручає Нобелівську премію миру.
Загальна декларація прав людини є визначним документом в історії людства, що започаткував процес створення системи міжнародних стандартіву галузі прав людини. Цим документом закріплено, що права людини – невід’ємний елемент людської особистості і людського буття.
Україна, будучи державою-членом Ради Європи, ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколи до неї. Згідно преамбули Конвенції, вона має на меті забезпечити загальне та ефективне визнання прав людини, проголошених Генеральною Асамблеєю ООН у Загальній декларації прав людини.
У Загальній декларації прав людини задекларовано наступні принципи: рівність людей: усі люди народжуються вільними та рівними у правах, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії тощо; право кожного на життя, свободу та особисту недоторканість; заборона рабства и торгівлі людьми; заборона катувань або жорстокого поводження; право кожного на правосуб’єктність; рівність усіх перед законом; право на звернення до суду; заборона самовільних арештів; презумпція невинності та заборона зворотної сили карного закону; право на свободу пересувань та вибір місця мешкання; право на громадянство; право на шлюб; право володіти майном; право на свободу переконань; право на мирні збори; право на участь в управлінні громадськими та державними справами; право на працю тощо.
Ухвалення Загальної декларації прав людини спонукала людство до розробки численних конвенцій, декларацій та протоколів з прав людини: у1948 році було ухвалено Конвенцію про попередження злочину геноциду та покарання за нього, 1949 року – Женевські конвенції про захист прав людини під час збройних конфліктів, у 1950 році – Європейську Конвенцію захиступравлюдини та основних свобод, 1959 року – Декларацію прав дитини, у 1966 році – міжнародні пакти про права людини тощо.
Ця тема особливо актуальна для нас нині, коли внаслідок повномасштабної військової агресії Російської Федерації 24 лютого 2022 року, Україна і світ зіштовхнулися із неповагою до прав людини. Нові реалії поставили під загрозу базові людські права, в тому числі і право на життя.
Вторгнення російських військ стало причиною введення Президентом України режиму воєнного стану. Запровадження воєнного стану в Україні, звичайно ж, ускладнює гарантування державою прав громадян в умовах об’єктивної необхідності їх часткового обмеження. Таке обмеження передбачає законодавче звуження змісту та обсягу прав і свобод людини, а також чинники, що унеможливлюють або ускладнюють їх реалізацію.
Проте, конституційною гарантією прав людини і громадянина є закріплення переліку прав, які не можуть бути обмежені навіть під час дії воєнного стану, Так, у разі дії воєнного чи надзвичайного стану це не може бути підставою для застосування тортур, жорстокого чи принижуючого людську гідність поводження або покарання, для будь-яких обмежень права на життя, свободу думки, совісті, релігії (у розумінні цих прав і свобод у Міжнародному пакті про громадянські й політичні права та у законах України).
Вказані норми відповідають нормам Загальної декларації прав людини, якою передбачено, що при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення поваги прав і свобод інших, забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку та загального добробуту у демократичному суспільстві.
Підготував – Прохватіло Роман Вікторович, завідувач сектору пересувних і стаціонарних виставок науково-дослідного експозиційного відділу виставкової роботи Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського.