Народився у змішаній українсько-польській родині. Батько був офіцером імператорської армії, а мати походила з польського шляхетського роду.
На початку Першої світової війни дописав собі 4 роки, щоб потрапити на Східний фронт. Воював у лавах Кабардинського кінного полку, який входив до складу Кавказької туземної кінної дивізії. Брав участь у боях проти румунської та австро-угорської армій.
Вже через кілька років, під час Української революції, командував відділом першого полку армії УНР. Був хорунжим Богданівського полку Запорізької дивізії, у складі якої вийшов у Перший зимовий похід Армії УНР.
На початку лютого 1920 р., під час Зимового походу, коли Запорізька дивізія перебувала в околицях Холодного Яру, занедужав та лишився на лікуванні у Мотронинському монастирі, де в той час розміщувався штаб полку гайдамаків Холодного Яру. Холодноярівці, яким бракувало старшин з військовим досвідом, вмовили його залишитись.
Під псевдо Залізняк Лісовський став осавулом Першого куреня полку гайдамаків. Став помічником курінного Івана Петренка та Головного отамана Василя Чучупаки.
Навесні 1921 р. за наказом підпілля прибув до м. Львів на зустріч з генерал-хорунжим Юрком Тютюнником.
Ставши зв’язковим уряду УНР у 1922 р. повертається в окуповану більшовиками Україну. Проводить підпільну роботу у м. Києві та на Поділлі. Був арештований, але відпущений за недоведеністю звинувачень у 1923 р. Дав згоду працювати в агентурному апараті Подільського ГПУ за завданням українського підпілля. Був виявлений більшовиками та отримав 15 років ув’язнення, звідки втік у 1931 р. вдавши із себе божевільного. За час ув’язнення перебував у тюрмах Вінниці, Києва, Полтави та Херсона.
У 1932 р. перейшов кордон і опинився у м. Рівне. Далі переїхав до Львова, де розпочав літературну діяльність. Того ж року у жовтневому виданні часопису «Літопис Червоної Калини» вийшла його стаття «Холодний Яр». Через місяць почалась публікація журнального варіанту його найголовнішого твору «Холодний Яр» під назвою «Рік в Холодному Яру». Львівська газета «Наш клич» у 1933 р. друкує 5 автобіографічних нарисів «Живе обличчя червоного сфінкса» про життя автора у СРСР після втечі з в’язниці у 1931 р. У 1933 р. видано його книгу «Ave dictator!», а у 1934 повість «Отаман Хмара». У тому ж році надруковано книжкове видання «Холодний Яр». У 1935 р. побачили світ «У ворожому таборі» та перевидання першої частини "Холодного Яру». Потім була написана книга «Між живими трупами», але так і не дійшла до читача, бо рукопис загубився під час бойових дій на Закарпатті. У 1935 р. написано ряд книг та п’єс, які мали успіх так само, як і видання другої частини «Холодного Яру» (1937).
Брав активну участь у відновленні Української державності в Закарпатті. Після поразки Карпатської України перебрався до Румунії, потім до Югославії. Українська громада Канади запрошувала його до себе, але поголос про можливу війну між Німеччиною та СРСР змінила його плани.
Існує непідтверджена інформація, що Юрій Горліс-Горський із частиною старшин Армії УНР вирушає до Фінляндії для формування відділу з полонених червоноармійців українського походження, яке мало вести бойові дії проти військ СРСР.
У 1941 р. керував групою Абверу, яка виявляла радянських агентів. Навесні 1942 р. прибуває до м. Рівне. Відразу у рівненській газеті «Волинь», яку редагував Улас Олексійович Самчук (видатний український письменник, публіцист, журналіст, редактор, член ОУН(м), член уряду УНР у вигнанні), з’являються спогади Горліса-Горського «Їх прийшло дванадцять». У червні 1942 р. здійснив свою мрію – повернувся до Холодного Яру. Оселяється у смт Олександрівка (нині Кропивницький район Кіровоградської області) і збирає свідчення учасників холодноярівського повстання. У с. Мельники (нині – Черкаський район Черкаської області) відвідав батьків Петра і Василя Чучупаків і подарував їм свою книгу про холодноярівців. Брав участь у відновленні могили Василя Чучупаки, яку огородили, почистили хрест, на якому закріпили тризуб.
Із наступом Червоної армії починається рух на Захід. У м. Львів 26.11.1943 р. у православній церкві Святого Георгія бере шлюб з Галиною Талащук. Через Австрію разом із дружиною перебирається до Німеччини й оселяється у таборі для переміщених осіб у м. Новий Ульм (ФРН). Там 25.09.1946 р. народжується його донька Леся. Саме у Новому Ульмі розгортає активну політичну діяльність. Став одним із засновників Української Революційно-Демократичної партії (УРДП) разом з Іваном Багряним, Борисом Левицьким, Романом Паладійчуком та іншими представниками української еміграції з підрадянської України, вихованих на ідеях українського відродження 1920-х рр., та частини колишніх членів ОУН, послідовників Івана Мітринги.
Проти УРДП здіймають агітацію деякі члени Закордонних частин ОУН(б). У таборі поповзли чутки, що Юрій Горліс-Горський агент більшовицьких, польських та німецьких спецслужб. Розпочались цькування, погрози, за його відсутності у помешканні робились обшуки.
12.11.1945 р. маршал СРСР Г.Жуков звертався до командувача об’єднаних сил союзників по Антигітлеровській коаліції в Європі, майбутнього президента США Д.Ейзенхауера з проханням про видачу «радянських громадян, воєнних та мирних, хто боровся проти Об’єднаних Націй, і проживає в Американській Зоні Окупації у Західній Німеччині, у переліку яких під номером 38 значилось ім’я Юрія Горліс-Горського.
Загадково зник 27.09.1946 р. Існує кілька версій смерті, одна з яких така, що одного вечора друзі з ним попрощались біля джипу з «американцями», які мали відвезти його до керівника британської розвідки. Відтоді Юрія Юрійовича Горліс-Горського більше ніхто не бачив.
