Народився Михайло Орест (Михайло Костьович Зеров), український поет, перекладач, в’язень комуністичного режиму 27 листопада 1901 р. у Зінькові. У родині вчителя Костянтина Іраклійовича та Марії Яківни Зерових було одинадцять дітей, але в живих залишилося семеро: Микола, Дмитро, Костянтин, Михайло, Георгій, Олена і Валерія. У талановитій родині усі отримали вищу освіту.
Михайло закінчив Київський інститут народної освіти, почав писати ще в студентські роки. Влітку 1929 р. він був арештований у справі «Спілки визволення України». Старшого брата, Миколу Зерова, на той час уже відомого поета, радянські спецслужби хотіли представити як одного із лідерів антирадянської організації і намагалися вибити докази із молодшого брата. Михайло чудом залишився живий, відбув заслання.
У червні 1938 р. арештований удруге і засланий на три роки на будівництво Біломорканалу, звільнений у червні 1941 р. Жив у Вінниці, Львові, а з наближенням радянських військ емігрував на Захід. Із 1944 р. оселився у м. Аугсбург (Німеччина).
У 1942 р. у львівському часописі «Нові дні» надрукований цикл віршів. Взагалі за творче життя Михайло Орест написав п’ять збірок віршів, остання «Пізні вруна» (Мюнхен, 1965) видана вже після смерті; підготував до видання твори брата, Миколи Зерова (розстріляний у 1937 р.). Значна частина його спадку – переклади з різних мов. У Мюнхені ним заснований Інститут літератури, який зараз носить його ім’я. Архів письменника зберігається у Вільній українській академії наук (Нью-Йорк).
Помер 12 березня 1963 р., був похований у Аугсбурзі. У 1994 р. перепохований у Києві на Байковому кладовищі, поруч із братом Дмитром.
На батьківщині Михайла Ореста, в місті Зінькові,  на будинку по вул. Дроздівська, 64, де мешкала родина Зерових, у 2007 році встановлено меморіальну дошку. На жаль, там увічнені імена тільки Миколи  та Дмитра.